Микола МИКИТЮК: «Міг би замість Іспанії грати у Польщі»

Ютуб-канал «Сисоєвщина» зробив інтерв’ю з українським легіонером іспанської «Кордоби Патрімоніо» Миколою Микитюком. Сайт ua.tribuna.com зробив текстову версію цього інтерв’ю, яку ми пропонуємо Вашій увазі.

– Як тобі прийшло запрошення до Іспанії?
– Закінчився сезон у чемпіонаті України, ми програли у фіналі «ХІТу», закінчився контракт з «Ураганом». Я взимку домовився та підписав попередній контракт з польською командою, вже був налаштований їхати туди та грати там, уже й клуб розраховував на мене.

Але десь на початку червня звернувся тренер з «Кордоби», запропонував, сказав, що вони хотіли би бачити мене в команді. Потім я вже безпосередньо почав спілкуватися з президентом команди.

Обговорення пройшло досить добре, мене все влаштовувало, їх також. Одна проблема була – треба було говорити з польською командою, щоб мене відпустили. Тому що контракт був чинний з 1 червня, і я вже перейшов як гравець польської команди.

Було непросто звідти, так скажемо, піти, клуб не хотів мене відпускати, бо вони розраховували на мене. Я почав спілкуватися з тренером, щоб він мене зрозумів.

Якби не тренер, то я, напевно, поїхав би в Польщу, а не в Іспанію. Тому що він вплинув на президента команди з Польщі, на керівництво, і мене відпустили без проблем. Так, я відшкодував деяку суму, але в цілому все пройшло плавно.

– Як тебе зустріли в Іспанії?
– Мене гарно прийняли, тепло. З усім допомагали, з адаптацією. Тому що відчувати себе легіонером – це не так просто, бо я не мав такого досвіду. Але дійсно мене гарно, тепло зустріли, в усьому допомагали – в побуті, в спілкуванні.

Я хоч і не знав іспанської мови, але до того я займався іспанською, ще перебуваючи у Херсоні, коли грав за «Продексім» – 2 рази на тиждень, просто для себе, щоб не сидіти вдома у вільний час.

Десь воно мене трошки рятувало, бо деякі слова я вже знав, елементарні якісь. І за рахунок міміки я міг спілкуватися по всіх питаннях. Та й з перекладачем я також займався.

– Увесь зв’язок був через перекладача?
– Якщо брати тренування – то ні. Жестами, мімікою, і якісь слова я знав. Намагався вловлювати та питав у партнерів: що то означає, чому так?

– А в побуті?
– У побуті складніше трішки. Все одно мені клуб допоміг з оформленням документів, з помешканням. З перших же днів я почав читати щось, дивитися та займатися з репетитором іспанської.

– Тобі квартиру надали чи будинок?
– Зазвичай в Іспанії, якщо ти сюди їдеш, тобі пропонують жити з кимось – з бразильцем, наприклад чи з іншим легіонером – в одному помешканні.

Але так як я маю дружину, то я наголосив, що хочу жити окремо, на квартирі, мати своє помешкання, щоб не розділяти з кимось. Клуб цю умову виконав, і я живу з дружиною. Але мої сусіди нижче – це мої партнери по команді.

– Вам не сумно буває?
– Ні, особливо у вихідні – гучно, весело.

– Ти вже подружився з ними?
– Так. У нас просто минулого року була зовсім інша команда. Зараз дуже багато нових гравців. В Іспанії зазвичай така практика, що, наприклад, немає такого, що гравець може 5-7 років бути в одному клубі.

Є деякі – наприклад, у нас воротар Фабіо вже 4-й рік, якщо не помиляюся. І він перепідписав уже контракт, він капітан, старожил. Але зазвичай команди змінюються кожного року, може бути 7-8 нових чоловік. Але зі спілкуванням немає проблем, це все дуже швидко.

Фото: ФК «Кордоба Патрімоніо» (Іспанія)