Поєдинки юніорської збірної України проти італійських однолітків, у яких підопічним Віталія Одегова здобули нічию та перемогу, наштовхнули мене на деякі думки, з якими дуже хочеться поділитися з українською футзальною спільнотою.
Перш за все, за підсумками цих двох баталій виникло одне питання, на яке ми і спробуємо знайти відповідь: це збірна України була такою сильною чи італійська команда була слабкіше, ніж ми очікували? Давайте одразу зробимо один висновок: від «Скуадри адзурри», чесно кажучи, чекали більшого. Чекали, що у цій збірній, яка, безумовно, буде однією з фаворитів на вихід до фінальної частини юніорського Євро, будуть гравці, які індивідуально будуть трохи сильнішими за наших футзалістів. Все-таки, давайте не будемо забувати, що в топових футзальних країнах, перш за все, цінуються індивідуально сильні гравці, які можуть вирішити долю будь-якого матчу тут і зараз.
Що ми побачили у матчах «адзурріні» проти збірної України? Так, у Карміне Тарантіно є кілька цікавих виконавців, які в перспективі можуть заграти у футзальній Серії «А». Про персоналії поговоримо трохи нижче. Але зараз зазначимо, що італійці саме індивідуально не завжди виділялись. Під цим мається на увазі те, що вони не зовсім стабільно провели обидва матчі на майданчику спорткомплексу БВУФК. Взяти, наприклад, Сімоне Ачіллі, який забив у ворота збірної України у першій грі. В тому поєдинку він був найактивнішим у складі «Скуадри адзурри», особливо у другому таймі, коли італійці шукали його, а нашому голкіперу, Дмитрові Щипчику, доводилось неодноразово рятувати збірну України після ударів італійської «вісімки». А от у другому поєдинку Ачіллі був мало помітний. Вочевидь, тренерський штаб збірної України «розкусив» гру цього виконавця, тому він і не зіграв так, як від нього очікували. І взагалі – складалось таке відчуття (особливо у другому матчі), що у цьому складі збірної Італії немає яскраво вираженого лідера. Це було особливо видно у другому поєдинку. Так, італійці забили двічі, але все одно не відчувалось, що у цього складу «адзурріні» був «вожак». Таким лідером мав би стати капітан, Даріо Філіппоні. Однак, цей гравець більше запам’ятався своєю емоційністю. Можна було би сказати, що ця збірна Італії мала за свою головну чесноту саме командну гру (особливо якщо врахувати факт відсутності гравців з дійсно лідерськими якостями). Але, якщо чесно, і командна гра в італійської збірної була не на високому рівні. У той же час відзначимо, що у збірної України в цих двох поєдинках командна гра виглядала краще. Більше того – довелось чути таку думку, що в плані побудови саме командної гри підопічні Віталія Одегова виглядали краще, ніж у поєдинках проти збірної Ірану. Мабуть, у таких думках є раціональне зерно. Хоча, як на мене, все-таки деякі гравці випадали зі своїх четвірок. Але на результат це, слава Богу, не вплинуло. Що стосується індивідуальностей, то і тут українці були на висоті. «Синьо-жовті» навіть індивідуально виглядали краще за італійців. Тому, результати цих двох поєдинків (особливо другого), в принципі, є цілком закономірними.
Хочеться ще відзначити один важливий фактор. У складі юніорської збірної Італії цього скликання було лише двоє вихованців клубів з Серії «А». Решта – представники або різноманітних молодіжних команд (деякі з них, до речі, влітку грали на міжнародному турнірі «Montesilvano Futsal Cup»), або ж вихованців клубів нижчих дивізіонів італійського футзалу. У нашої ж команди переважна більшість гравців представляє або клуби Першої ліги, або молодіжні склади клубів Екстра-ліги (зокрема, «Урагану» та «Продексіму»). Був, щоправда, у складі нашої команди і один представник Екстра-ліги – Ярослав Квасній (до речі, наймолодший гравець збірної України – він 2003 р. н.), який заявлений за основний склад «Енергії», і він навіть встиг дебютувати в «основі» в матчах Кубку ліги. Але здебільшого Ярослав зараз грає в Юнацькій Екстра-лізі (U-16).
Якщо ми вже заговорили про вік, то відзначимо, що наша збірна була трохи молодшою за італійців. У апеннінців усі гравці – 2000 та 2001 р. н. А наша збірна є трохи молодшою, перш за все, за рахунок згаданого вище Кваснія (2003 р. н.) та голкіпера «Урагану» Миколи Гуйвана (2002 р. н.). Тобто, наш тренерський штаб, переглядаючи кандидатів на поїздку в Македонію, де відбуватимуться відбіркові поєдинки юніорського Євро, вже думає про перспективу та наступний відбір, який буде проходити вже серед гравців 2002-2003 р. н.
І, під кінець, хочеться поговорити про персоналій. У нашої команди, звичайно, можна багато кого відзначити. Наприклад, усіх трьох воротарів – Миколу Гуйвана, Євгена Козлова та Дмитра Щипчика, які зіграли непогано (хоча серед усіх трьох голкіперів «сухим» залишився лише Гуйван). Але також відзначу Федора Овакімяна, який видав два дуже потужних матчі та створив багато проблем італійцям, особливо у зв’язці зі своїм одноклубником по «Кобрі» Владиславом Сорокіним. Значно додав «ураганівець» Петро Сенюк, який не тільки відзначився одним з голів нашої команди, а й додавав суперникам головного болю, граючи на позиції «стовпа». Також неможливо не відзначити Едуарда Нагорного. Цей вихованець харківського «Локомотива» (наразі грає за краматорський «Авангард») сміливо заявляв про себе ще рік-два тому, а зараз він є одним з ключових гравців цієї збірної. Якщо ж казати про італійську команду, то тут, перш за все, відзначу голкіпера Давіде Берарді, який грав у першому поєдинку. Він є справжнім господарем свого штрафного майданчику, впевнено грає як на лінії воріт, так і на виходах. І багато в чому завдяки йому італійці у першому матчі пропустили тільки один гол. Тому, в ньому я бачу того воротаря, який у перспективі зможе стати гідним послідовником нинішніх відомих італійських кіперів – Маммарелли та Міареллі. Також неможливо не відзначити Сімоне Ачіллі, який попив багато крові у нашої команди, особливо у першому матчі. А Енріко Петтінарі за своєю манерою гри чимось нагадав мені нинішнього капітана збірної Італії – Габріеля Ліму. Можна було би ще, звичайно, відзначити і Паскуале Насту, який намагався поставити перед українцями складні завдання за рахунок своєї техніки, але не завжди йому вдавалося поставити наших футзалістів у глухий кут.
А взагалі – якщо казати по грі у цих двох поєдинках, то хочеться сказати наступне. Звичайно, за результат у цих двох матчах підопічним Віталія Одегова можна сказати «Браво!». Але якщо казати про гру, то це, на мою думку, лише 75 % від того, що хочеться бачити в ідеалі. Втім, до березня, коли юніорська збірна України гратиме свої відбіркові поєдинки Євро (U-19), ще багато часу, тому будемо вірити, що до того часу рівень гри нашої команди досягне якщо не 100 % за шкалою ідеальності, то 95 % – точно.
Артем ТЕРЕНТЬЄВ, «5х5»
Фото: Павло КУБАНОВ