Євген СІРИЙ: «Хочеться знову стати чемпіоном України»

Новачок столичного «ХІТа» Євген Сірий дав інтерв’ю клубній прес-службі.

– Євгенє, вітаємо тебе з Днем народження і вітаємо в нашому клубі!
– Дякую за вітання! Я дуже натхнений, тому що минулий сезон у мене закінчився дуже рано – в кінці квітня. Часу на відпочинок було достатньо, і вже скучив і за тренуваннями, і за грою. Тому, зараз відмінний настрій, величезний настрій на роботу. Як то кажуть, сповнений сил і бажання.

– Чому так рано сезон для тебе закінчився?
– Я грав у чемпіонаті Казахстану за «Актобе», а там календар підлаштовувався під «Кайрат». Чемпіонат закінчився, і «Кайрат» почав підготовку до «Фіналу чотирьох» Ліги Чемпіонів. Але ми з «Актобе» своє завдання-мінімум виконали – виграли Кубок Казахстану.

– Коли повернувся в Україну?
– У перших числах травня я вже був на Батьківщині. А під час відпочинку мені Дмитро Олегович Шувалов написав повідомлення, попросив номер телефону. Я в той момент знаходився в Києві, і головний тренер запропонував разом зустрітися з президентом клубу Володимиром Анатолійовичем Котляром. Мені було приємно, що керівництво клубу, який ставить найвищі завдання, звернуло на мене увагу. І я задоволений, що перейшов у «ХІТ».

– Ти провів з командою перший збір, як себе почуваєш?
– Зрозуміло, що в міжсезоння ти підтримуєш форму, але збори є збори. Десь важкувато, але, значить, буде легше в чемпіонаті.

– Думаю, плюсом є і той факт, що ви знову возз’єдналися з Дмитром Шамлі?
– Так, ми з Дімою пограли досить велику кількість часу. Ми з ним починали ще в другій команді «Локомотива». Років п’ять-шість десь провели. Плюс з Сергієм Журбою і з Женею Іваняком, напевно, стільки ж відіграли. З іншими хлопцями були більш-менш знайомі, з ким-то заочно, з кимось особисто. І, звичайно, я радий, що ми разом з Шамлі прийшли в «ХІТ». Ми між собою обговорювали цей момент, коли надійшли пропозиції нам. Здорово знову грати разом в одній команді.

– Нашим вболівальника цікаво, як ти починав, і де виступав до цього…
– Як і багато хто, починав з великого футболу, з харківського «Металіста». Потім перейшов у ДЮСШ, а паралельно з ДЮСШ у мене виникали варіанти з футзалу. Мій тато, Олександр Володимирович, тренував у той час любительську команду з футзалу. А до цього він, до речі, тренував харківський футзальний клуб «Рита», вони в чемпіонаті України виступали пару сезонів. Там були зібрані досить відомі футзалісти. У них починав свою кар’єру Василь Сухомлинов. Потім тато перейшов на аматорський рівень у Харкові. І батько мене став до себе приводити, я там тренувався теж. А в ДЮСШ ми, до речі, з Дімою Шамлі були, він на рік молодший за мене. Там взагалі кістяк був, який у «Локомотиві-2» потім утворився. І пішло-поїхало.

Потім мене Василь Михайлович Симонов покликав до Сум грати за «Колос». Там два роки відіграв. І в той час я вперше поїхав на «Петербурзьку осінь». Пам’ятаю, ми з Петром Шотурмою там грали, хоч і не дуже вдало виступили, але зате перший досвід придбали.

А потім після Сум я вже підписав контракт з «Локомотивом», мені тоді 15 років було. Ну, і потім «Локомотив-2» і основна команда. Далі на рік я в Азербайджан поїхав, у «Фенер», потім знову повернувся в «Локо» і відіграв до тих пір, поки «Локомотив» не розпався. Далі мене запросили в російську Суперлігу, я поїхав у «Прогрес». Там через півроку травмувався, зробили операцію. І на наступний сезон я перейшов у московський «Спартак».

– Як можеш оцінити зарубіжну частину своєї кар’єри?
– Більше придбав життєвого досвіду, все-таки, один був в інших країнах. Ну ось останній сезон у Казахстані видався дуже результативним – я у всіх турнірах, якщо не помиляюся, забив 29 м’ячів. За показниками це був найкращий сезон в кар’єрі. Ми з «Актобе» Кубок Казахстану виграли – це було головне досягнення, адже ми перервали гегемонію «Кайрата». Коли вже в Україні був, надходили пропозиції від клубів, і я з дружиною радився, і з татом, звичайно. І ми не ставили фінансову сторону на чільне місце, а дивилися на перспективу життєву. І Київ був відмінним варіантом, тому що родичі недалеко, і в Києві живуть родичі. Так що, варіант з «ХІТом» був ідеальним.

– На якій позиції тобі зручніше грати?
– У різних командах на різних позиціях награвали. У «Локомотиві» був період, коли я більше ззаду залишався. У «Актобе» по ситуації було – або просили ззаду, або на фланзі грав, шукав «стовпа». Загалом, на всіх позиціях грав, крім «стовпа». Включаючи воротаря.

– Воротарем навіть?
– Не саме голкіпером, а п’ятого польового награвали часто. Міг вийти п’ятим і повідбивати в «рамі», і я п’ятого у всіх клубах грав.

– У Казахстані коли грав – стежив за українським чемпіонатом?
– По минулому сезону дуже імпонував «Ураган», саме своєю молоддю. У мене там хороші знайомі грають, друзі. І вони своєю роботою заслужили Кубок і «срібло» Екстра-ліги. А ось у «Продексіма» хоча і були провальні ігри, все-таки за рахунок майстерності гравців, команда витягнула це чемпіонство. «ХІТу» кінцівки сезону не вистачило, але ми сподіваємося, що зможемо змінити цю тенденцію.

– Можна сказати, що в «ХІТі» у тебе все тільки починається …
– Так, хотілося б по можливості забивати якомога більше, щоб результат приходив. Я більше на командні цілі орієнтуюся. Хочеться знову і чемпіоном України стати, і Кубок виграти, і в Лігу Чемпіонів повернутися. Хочеться, щоб до Києва прийшла футзальна Ліга Чемпіонів.

За матеріалами офіційного сайту ФК «ХІТ» (Київ)