Пропонуємо Вашій увазі тези з інтерв’ю з менеджером луцького «Любарта» Дмитра Пасічника сайту pershyj.com.
«Поставив амбітні цілі – стати найкращим клубом в регіоні і провідним – в Україні»
«Я граю у футзал, але на любительському рівні. Тому не можу сказати, що «Любарт» зацікавив мене як гравця. Я з дитинства мріяв керувати якимось клубом, купувати та обмінювати гравців…
Півтора року тому співпадіння факторів призвели до того, що я познайомився з людьми, які грали футзал і хотіли робити це професійно. У них не було грошей на форму та виїзди на змагання.
Виявилось, що на це потрібні не такі захмарні суми, як у великому футболі.
Я вирішив спробувати. Поставив амбітні цілі – стати найкращим клубом в регіоні і провідним – в Україні.
«Любарт» виріс із луцької команди «Бренд». Я не олігарх, звичайний менеджер, вклав у цей проект кошти сім’ї. Можна сказати, що моя дружина Ірина була спонсором «Любарта».
Минулого року зібрали команду, зіграли, але високих результатів не досягли. Перед початком цього сезону до нас долучився відомий спортсмен Сергій Піддубний, який став спортивним директором клубу.
Для Сергія це така ж ідейна робота, як і для мене. Він міг би заробляти в кілька разів більше за кордоном, але хоче розвивати футзал саме в Луцьку».
«Я розглядаю «Любарт» як стартап»
«Ми зрозуміли, що нам потрібні партнери, щоб повноцінно розвиватись. Восени випадково зустрілись з Андрієм Разумовським (директором будівельної компанії «Інвестор»). Нікому не секрет, що ми живемо на одній вулиці в ЖК «Струмочок».
Андрій запитав, як справи з «Любартом». Запропонував долучитись як інвестор. Ми домовились за співпрацю і «Інвестор» став нашим основним спонсором.
Я розглядаю «Любарт» як стартап. Я впевнений, що ми зробимо крутий бізнес-проект і зароблятимемо на ньому гроші. У Європі та Америці спортивні клуби – це величезні корпорації.
Мені хочеться збудувати таку систему, яка діяла б навіть без мене».
«Без дітей зробити успішний клуб неможливо»
«Без дітей зробити успішний клуб, який заробляв би гроші і про якого знали б у Європі, неможливо. Разом з тим не можна розвивати дитячі команди без дорослих. Старші повинні бути мотивацією для менших.
Ми не ставимо перед дітьми завдання перемогти. Ми хочемо, аби вони стали професійними спортсменами. І не має значення, чи до цього вони 10 разів виграли чи всі рази програли.
У цьому проблема спорту – тренер хоче перемог. І в результаті у 13 років у дитини є золота медаль, а в 14 її вже нудить від спорту.
Хорошими спортсменами майже ніколи не стають завдяки гарним результатам у дитинстві».
«Принцип успішності для всіх однаковий»
«Коли я взявся за «Любарт», люди говорили: «Воно тобі треба? Ти в цьому розумієшся? Там нема кому грати…»
Хейтери є завжди. Коли в тебе щось не вдалося, вони кажуть: «О, ми так і знали!» Коли в тебе щось вийшло, вони говорять: «Вони нечесно виграли. Вони виграли, бо в них є Піддубний. Вони виграли, бо в них є гроші…»
Коли почався сезон, ми програли три матчі підряд. Але потім всі матчі виграли і стали чемпіонами на Волині.
У футзалі, як у боксі – треба вміти тримати удар. Ніколи все не проходить гладко. Треба вміти проходити біль. І так у всьому – в спорті, житті, бізнесі.
Принцип успішності для всіх однаковий – мати стратегію. Якщо я знаю, чого я хочу, я складаю план. У такому разі ніякі невдачі і хейтери не зупинять мене.
Якщо я розумію, що щось іде не так, це значить, треба відкорегувати свою стратегію і йти далі.
Найважливіше – бути гнучким. Гнучко реагувати на те, що відбувається, тому що дорога до цілі не пряма, вона дуже крива.
Зазнавши невдачі, варто проаналізувати, чи правильно ти йдеш. Може, потрібно скорегувати свій шлях.
Дуже важливо не переборщити з тим, що називають цілеспрямованістю. Може, ти б’єш не в ту стіну, або б’єш головою, а треба рукою».
За матеріалами сайту pershyj.com