Таїсія БАБЕНКО: «Ми їхали у Польщу пограти у своє задоволення»

Універсал команди ХНЕУ ім. Кузнеця та збірної України Таїсія Бабенко підбила підсумки чемпіонату Європи серед ЗВО, який проходив у рамках Європейських університетських ігор у Лодзі, та розповіла про власні плани на майбутнє.

– Таїсіє, яку загальну оцінку можеш дати виступу збірної ХНЕУ ім. С. Кузнеця на чемпіонаті Європи серед ЗВО у Лодзі?
– Звичайно, враження є позитивними. Ми їхали у Польщу, аби пограти у своє задоволення. Перед нами не ставили завдань. Колектив, який зібрався, не можна назвати якимось надпотужним, оскільки багато дівчат у цей самий час змагалися на чемпіонаті світу серед студентських збірних. Впродовж турніру ми зрозуміли, що можемо боротися за перемогу в ньому.

– Що можеш сказати про досить незвичний склад, у якому були присутніми «збірниці», молоді футзалістки та просто гравчині з досвідом виступів у чемпіонаті України? Як вдалося звести команду до спільного знаменника?
– Насправді, у цьому випадку зробити це було простіше, адже ми не мали тиску. Всі знали одна одну. Тренер особливо не перевантажував. До того ж, атмосфера була чудовою. Всі висловлювали підтримку кожному з учасників команди. Олександр Олександрович (Золотухін. – прим. «5х5») одразу казав, що більше ігрового часу відводитиметься під сімох людей, і на них покладатиметься більша відповідальність за результат. Звичайно, дехто з дівчат давно не грав у футзал, оскільки в останні роки займався футболом, хтось провів вдалий НТЗ зі збірною України, а також були молоді гравчині, які добре грають у футзал, але через невелику кількість досвіду не зуміли проявити себе на повну. Однак, усі дійсно стали одним цілим. Завдяки згуртованості колективу виступати на цьому турнірі було набагато простіше. Ще раз повторюся, що на нас не тиснув результат, і ми виходили на паркет, щоб просто отримувати задоволення.

– Ти сказала, що команда більше повірила у себе вже протягом турніру. Перший матч проти збірної Короля Хуана Карлоса дав змогу у цьому впевнитися?
– Дійсно, у цьому поєдинку я не брала участі через перебір карток, а Альона Кирильчук – у зв’язку з пошкодженням. Тож, дівчата виходили на паркет в обмеженому складі та з розумінням того, що команда вже точно гратиме у півфіналі. Ми вже здобули три перемоги й обіграли головного конкурента, яким вважався Загребський університет. Було розуміння, що іспанки у будь-якому випадку матимуть сильну команду, а хорватки завжди є досить боєздатними, як мінімум, на студентських турнірах. Загалом, старт матчу проти іспанок вийшов не досить вдалим, але потім команда завелася. Всі казали, що треба зберегти сили, але дівчата бігли вперед, оскільки розуміли, що гра дається. Зрештою, мали навіть шанси, щоб перемогти, але все завершилося вольовою нічиєю – 5:5. Після цієї зустрічі всі повірили, що можна боротися за чемпіонство. Коли дивилися на матчі іншої пари команд, які боролися за медалі – здавалося, що наша група є слабшою, але у підсумку враження було оманливим.

– Матч проти хорваток став для вас третім поспіль у групі. Наскільки важко було фізично, оскільки суперник мав трохи кращий календар, і наскільки впливали на гру подекуди неоднозначні рішення арбітрів?
– Насправді, на турнірі працювали не надто досвідчені рефері, тому подібний арбітраж був в усіх матчах. Нам одразу казали не спілкуватися з ними щодо рішень, оскільки могли отримати картки. Дійсно, команда втомилася. Ми передивлялися їхні матчі й бачили, що суперник є фізично потужним та добре біжить. Однак, за нас зіграв футзальний досвід, оскільки за хорваток здебільшого виступали футболістки. Протягом перших п’яти хвилин зустрічі ми зрозуміли, що треба відштовхуватися від своєї гри. Все виходило, але кінцівка виявилася нервовою. Пропустили два голи, а також суперник не реалізував два дабл-пенальті. Окрема подяка воротарям за їхні «сейви». Цей матч був найважчим для нас з емоційної точки зору. Коли ти перемагаєш з рахунком 4:1 – потрібно дотискати суперника. На щастя, команда втримала перемогу й остаточно кваліфікувалася до 1/2 фіналу. Це ще більше згуртувало колектив.

– За тиждень ваша команда провела шість матчів. Наскільки важко рухатися турніром у такому режимі?
– Якби ми мали медичний персонал для відновлення – було б значно простіше. Однак, у чемпіонаті України багато хто так грає, тому нам не звикати. Ті люди, які приїхали у Польщу після збірної, були у кращому фізичному тонусі. Окрім того, ми проводили матчі здебільшого у вечірній час, що також трохи спрощувало відновлення. Кожен працював у цьому напрямку як міг. Десь це далося взнаки, адже пошкодження зазнала Альона Кирильчук. Однак, я це більше пов’язую з паузою у футзалі, яка спричинена військовою агресією росії проти України. Загалом, впоралися.

– Після важких матчів у групі у плей-оф команда грала на морально-вольових якостях?
– Так. Втома накопичувалася. Окрім того, відзначу, що півфінальний та фінальний матчі ми проводили в іншому залі. Натомість, наш суперник грав лише там. Їм було трохи легше, оскільки на паркеті намальовані багато ліній й інколи це заплутує. Загалом, португалки були не надто сильними, але дівчата досить технічні. У нас вийшло майже все, що планувалося, але наприкінці почали помилятися й пропустили голи під час гри 4х5. Однак, тут відзначу й фактор відсутності взаєморозуміння, адже перед виїздом ми мали всього два тренування. Все ж, для абсолютно нової команди це замало.

– Чого не вистачило для перемоги у фіналі?
– Іспанки на цю зустріч налаштувалися зовсім інакше, адже розуміли всю відповідальність. На жаль, знову підкачали перші хвилини. Ми не зуміли увійти у гру одразу. Тож, отримали такий неприємний удар. Почали грати після того, як рахунок став 0:3. Звичайно, вплинула втома, адже суперник мав більшу ротацію. Знову далася взнаки відсутність Альони Кирильчук, яка була важливою бойовою одиницею. Насправді, ми мали свої моменти, але реалізація трохи підвела. Відзначу і суперника. Команда складалася з гравців збірної Іспанії та представниць чемпіонату цієї країни. Рівень футзалу там вищий, ніж у нас. Тим більше, зважаючи на нинішню ситуацію з війною. Зараз основна практика для частини гравців – це НТЗ, матчі за збірну і ось такі турніри. Деякі дівчата грали в Європі, але зі стабільним ігровим тонусом також була певна пауза. Зрештою, ми поступилися, але вважаю, що виглядали гідно.

– Чи була готова команда до доволі ранньої гри з п’ятим польовим?
– Так. Тренер нас заздалегідь попереджував, що ми гратимемо у штучній більшості, якщо матч розвиватиметься не на нашу користь. Всі розуміли, що фізично ми поступаємося супернику. Встигли попрацювати над цим компонентом гри. Дівчата були готовими, але наздогнати суперника не змогли.

– Наскільки важливим для тебе став чемпіонат Європи серед ЗВО, зважаючи на те, що на Євро ти мала не надто багато ігрового часу?
– Звичайно, це були важливі матчі для мене, оскільки я давно не отримувала стабільної ігрової практики. На Євро я дійсно провела мало хвилин на майданчику і трохи засмутилася через це. Я звикла грати у командах, де виступала до того. Натомість, у Польщі отримала шанс довести, передусім, собі, що щось можу. Окрім того, це непоганий міжнародний досвід. Хотілося перевірити свій нинішній рівень та зрозуміти, над чим потрібно працювати.

– Які плани на майбутнє?
– Вони є. Зараз розглядаю два варіанти у закордонних клубах з непоганих чемпіонатів. Також мала запрошення продовжити кар’єру в Україні. Однак, пропозиція була з футбольного чемпіонату. Я на неї не пристала, оскільки розумію, що люблю футзал, і хочу надалі продовжувати займатися улюбленою справою. Після турніру в Польщі мала змогу зрозуміти, що внутрішній резерв ще є, тому потрібно працювати й надалі.

За матеріалами пресслужби Асоціації футзалу України
Фото: eug2022.eu