Кирило ЦИПУН: «Мені подобається бути у «Пясті»»

16 березня  український воротар глівіцького «Пясту» Кирило Ципун вперше за деякий час зіграв за свій клуб. Однак, повернення Ципуна не допомогло «Пясту» здолати «Рекорд» у чвертьфіналі Кубку Польщі. Нагадаємо, що через ушкодження руки він пропустив матчі збірної України проти Польщі та Нідерландів. Пресслужба «Пясту» зробила ексклюзивне інтерв’ю з українським голкіпером. Зазначимо, що воно було зроблено ще до матчу з «Рекордом» і, відповідно, до повернення Кирила до гри. Пропонуємо Вашій увазі україномовну версію цього інтерв’ю.  

– Кирило, як твоя рука?
– Вже краще. Набагато краще.

– Скільки часу ти не грав та не тренувався?
– П’ять тижнів.

– Який був твій останній матч?
– З «Дреманом».

– Готовий до повернення?
– Вже так.

– Я завжди хотів дізнатись, чим керується гравець, коли стає воротарем? Напевно, брак страху? Що тобою керувало стати воротарем?
– Коли я починав займатися у футбольній секції, то не знав правил. Я хотів забирати м’яч як у гравців своєї команди, так і у суперників. Тренер це помітив та сказав мені стати у ворота.

– Коли ти почав грати у футзал?
– Я розпочав, як і більшість дітей, з великого футболу. Біля мого будинку в Києві був стадіон, і я там починав грати. Однак, коли я був молодше, то був низького зросту. Я грав у воротах, але не мав хороших перспектив у великому футболі. Пізніше, коли мені було 12-13 років, я пішов у приватну команду в Києві. Я почав тренуватися, і мені сподобалося, що футзал – це дуже динамічна гра. Так розпочалась моя футзальна кар’єра.

– У яких клубах ти грав?
– Моєю першою професіональною командою була луганська «ЛТК», яка грала в українській Екстра-лізі. Потім я грав за івано-франківський «Ураган». Після цього у мене був один рік у глазовському «Прогресі», у чемпіонаті росії. Вважаю, що це – найгірше рішення у моєму житті та у професіональній кар’єрі. Наступні сім років я грав у херсонському «Продексімі». А зараз я тут, у глівіцькому «Пясті». 

– Ти також достатньо багато часу пограв у національній збірній України, але через ушкодження не поїхав на крайні матчі. Ти грав на чемпіонатах Європи, здобув кілька титулів. Чи можеш ти розповісти, які емоції у тебе були від матчів за збірну, і які твої найбільші успіхи пов’язані зі збірною?
– Якщо казати про національну збірну та про Євро-2022, то це був найкращий час та спогади. Під час перебування на Євро в нас була дуже добра команда та дуже добра атмосфера. Завдяки цьому ми мали результат. Ми програли у півфіналі, потім у матчі за третє місце збірній Іспанії, але то був наш успіх, тому що багато років у нас не було таких успіхів. Ми здобували срібні медалі чемпіонатів Європи, але це було двадцять років тому. Зараз, рік потому після Євро-2022, ми маємо кваліфікуватися на чемпіонат світу. І я вважаю, що ми зможемо це зробити.

– Маю запитати, яка наразі ситуація в Україні. Хто з твоєї родини залишився там?
– В Україні зараз дуже важка ситуація. У мене там залишились родина та знайомі. Кожний день – життя в страху, і це важко. Завжди думаю за своїх рідних та близьких, чи у безпеці вони. Я хочу подякувати нашій армії, нашим солдатам, цим хоробрим хлопцям. Не всі українці відчувають ці жахливі речі. Війна – страшна річ. Я казав про найгірше рішення у моїй кар’єрі, коли я грав один рік у росії. Зараз росія атакує мою країну. Вона фактично атакувала Україну і раніше, але зараз ми маємо повномасштабну війну та важку ситуацію. Я хотів би зупинити це.

– Ласкаво просимо до нас, і я сподіваюся, що тепер у тебе краще життя.
– Дякую полякам за допомогу Україні та її громадянам.

– Як почуваєш себе у Польщі, Глівіце та у нашому клубі?
– У Польщі я почуваю себе добре. Для моєї родини найважливіше – це безпека. Глівіце – прекрасне та дуже комфортне місто для життя. Що стосується клубу, то він дуже добре організований. Дуже гарний зал, гарна організація, хороші партнери, тренерський штаб. Я під враженням. І мені подобається бути тут. 

– Ти багато спілкуєшся з нашими гравцями, але найчастіше – з Міхалом Відухом, нашим капітаном. Часто обмінюєшся з ним думками. Як це відбувається?
– Я спілкуюся з усіма моїми одноклубниками. Але, може, з Міхалом найчастіше через те, що ми ділимо один номер у готелі під час виїздів, граємо на одній позиції, тому ми більше спілкуємось. Міхал – хороша людина, мені подобається з ним спілкуватися.

– Що робить твоя родина, поки ти тренуєшся?
– Мій син ходить тут до школи, а дружина поки що вдома. Вона розпочала вчити польську мову. Їй це цікаво, трохи важко, але то не проблема. Кілька місяців, і має бути легше.

Роберт НОЙМАНН, пресслужба ФК «Пяст» (Польща)
Українська адаптація – Артем ТЕРЕНТЬЄВ, «5х5»
Фото: Роберт НОЙМАНН (Польща)

Підтримати футзальний портал «5х5» на «Патреоні»