Ростислав СЕМЕНЧЕНКО: «Вважав за досягнення потрапляння до топ-10 найкращих молодих гравців світу»

Футзальна Україна продовжує пожинати плоди історичного 2024-го. Слідом за першими медалями чемпіонату світу з’явилися й індивідуальні визнання. 21-річний Ростислав Семенченко, який отримав бронзовий м’яч як третій топ-гравець мундіалю, минулого тижня був визнаний авторитетним виданням futsalplanet.com найкращим молодим футзалістом світу.

Найцікавіше, що в Україні загалу про вже повноцінну зірку світового футзалу мало що відомо. Власне, це інтерв’ю має трохи заповнити цю прогалину. Ми розмовляли через лічені дні після того, як Ростислав отримав визнання від futsalplanet.com, і за день до одного з ключових матчів поточного чемпіонату України, в якому зустрічалися дві київські команди і фаворити турніру – «ХІТ» та «Аврора» Семенченка. Гра завершилася 4:4, а наш герой провів один із м’ячів.

– Ростиславе, вже вжилися в статус найкращого молодого футзаліста світу?
– Зізнаюся, не очікував такого визнання. Вважав своїм великим досягненням вже те, що потрапив у топ-10 цієї номінації. Коли прочитав на українських інтернет-порталах, що виграв, дуже здивувався. Але це, звісно, приємна несподіванка. Емоцій не передати словами.

– Якось відсвяткували цю подію чи пораділи та й усе?
– Мені телефонували батьки, друзі. Всі радіють, вітають. А на святкування поки часу немає. Зараз треба сконцентруватися на матчах чемпіонату України. Думаю, повноцінно відзначимо це визнання, коли з’являться кілька вихідних чи навіть повноцінна відпустка. Я перед матчами навіть інтерв’ю не люблю давати. Але цього разу зробив виняток. 

– Зізнайтеся, коли починали заняття спортом, думали про те, що розкриєтеся не в футболі, а в футзалі?
– В дитинстві таких думок взагалі не було. Влітку грав на великому полі, взимку в залі. Тоді це сприймалося, як одне ціле.

– В селі Біляєвка на Одещині, де ви народилися, є футбольна секція?
– Так. Там я й починав заняття футболом і тренувався до тих пір, поки не потрапив в команду з Чорноморська. Після того мене запросили в «Чорноморець». Це все ще був великий футбол. Вперше серйозно замислився про футзальну кар’єру, коли поїхав на перегляд у житомирську команду «ІнБев». Вже звідти почав отримувати запрошення в юніорську збірну з футзалу (насправді Семенченко вперше був у складі юнацької збірної України (U-15), яка у 2017 році виграла турнір у Монтесільвано, і на той момент Ростислав ще був гравцем чорноморського «Іллічівця». – А. Т.). Зрозумів, що це серйозно. Зрештою, можу сказати, що футзал мене захоплював з дитинства. Так, футбол тоді дивився частіше, але велике враження на мене справив матч футзальної збірної України проти Словаччини в Одесі (це був матч-відповідь раунду плей-оф відбору на чемпіонат світу 2016 року, і збірна України тоді обіграла збірну Словаччини, у якій вже тоді грав нинішній лідер «Мовістар Інтера» Томаш Драговскі. – А. Т.). 

– Знаєте про те, що один із найкращий бомбардирів в історії збірної України з футзалу теж з Одеси?
– Чесно кажучи, ні. Це хто?

– Сергій Коридзе. Він теж колись перейшов у ще міні-футбол з футболу і тоді, в 90-ті роки минулого сторіччя, таке рішення виглядало зовсім нестандартним.
– Я коли опинився в футзалі, вже не задумувався про те, що щось може не скластися. Концентрувався на тренуваннях і на тому, чого хочу в цьому виді спорту добитися, де хочу грати.

– Правда, що перший свій м’яч у чемпіонаті України з футзалу ви забили через лічені секунди після дебютної появи на майданчику?

– Так, 17 секунд всього минуло. Пригадую, Максим Чеберяк чи Денис Бланк зіграли у відборі, м’яч відскочив до мене, і я відразу пробив з носка.

– Зрозуміло, що головним чинником вашого нинішнього визнання є вдалий виступ на чемпіонаті світу. Для більшості українців здобута нашою командою бронза стала великим сюрпризом.
– Ми розуміли, що здатні боротися за найвищі місця, дуже серйозно готувалися до чемпіонату світу. Напередодні мундіалю на заліковому турнірі в Португалії перемогли чинних чемпіонів світу португальців. Думаю, саме тоді ми зробили першу заявку на те, що можемо вибороти медалі. Пізніше від гри до гри саме на цьому й концентрувалися.

– Навіть після 1:7 у стартовому матчі проти аргентинців?
– Жодного відчаю після того поєдинку не було. Було лише прикро, що результат не за грою. Ми розуміли, що попереду ще два матчі групового турніру, що треба концентруватися на них, вигравати і виходити в 1/8 фіналу.

– Свій єдиний гол на чемпіонаті світу ви провели в чвертьфіналі проти команди Венесуели, суперника, якого на цій стадії не очікував ніхто. Перед тим матчем не було думок, що нам пощастило з суперником?
– Ні. На цьому чемпіонаті світу взагалі не було жодної слабкої команди. Хтось підсміхувався, коли в групі ми зустрічалися з Анголою, де люди, мовляв, не бачили машин і їздять на конях та Афганістаном, де вічна війна. Але ці збірні потрапили на чемпіонат світу невипадково. Вони сильні й небезпечні. В футзал зараз навчилися грати усі. Та ж Венесуела в 1/8 фіналу перемогла іспанців абсолютно закономірно. Ми взагалі не вважали, що нам пощастило з суперником. У жодному матчі. Мабуть, тому й досягли такого результату. 

– Один стереотип все ж традиційний і виправданий: Бразилія знову чемпіон світу, вже вшосте в історії…
– Ми могли їх перемогти у півфіналі. Бразильці такі самі люди, як і ми. Ми створили достатньо гольових моментів і могли провести більше, ніж два голи. Думаю, далося взнаки те, що в нас дуже молода команда, в нас було ще недостатньо досвіду виступів на такому рівні. Мабуть, цей фактор виявився вирішальним. А за грою ми бразильцям не поступалися. Бразилія – команда без слабких місць. Там виключно видатні майстри. Ця команда відразу намагається дати зрозуміти, чого вона варта.

– Травма Петра Шотурми вплинула на гру команди?
– Його, звичайно, бракувало. Але, думаю, коли капітан випав, ми стали ще згуртованішими. Хотілося перемогти і підбадьорити Петра, підняти йому настрій.

– Які настрої домінували після півфіналу – розчарування від поразки чи концентрація на грі за бронзу?
– Розчарування було, але це не заважало нам налаштуватися на заключний матч з французами. Хотіли перемогти і забрати медалі. Ми пройшли дуже важкий шлях і було б помилкою зупинитися в самому кінці. Крім того, хотілося додати позитивних емоцій у такий важкий час українцям. Знали, що нас дивиться дуже багато людей, що в час війни такі перемоги сприймаються по-особливому. Приємно, що нам вдалося здобути цю бронзу.

– Коли медаль вже висіла на шиї, відчували велику радість чи спустошення від того, що все завершилося?
– У мене не було слів. Так, радів, що класно зіграли в матчі проти Франції, але усвідомлення того, що ми зробили, прийшло лише згодом. У моменті не міг збагнути, що відбувається.

– Після чемпіонату світу і бронзового м’яча у вашій кар’єрі поки не змінилося нічого – як виступали за київську «Аврору», так і виступаєте. А ви самі змінилися?
– Думаю, що ні, але то інших людей треба питати. Я отримую задоволення: мене впізнають люди, я граю за сильну команду, кар’єра розвивається, продовжую рухатися, щоб вийти на вищий рівень. Наразі все дуже кайфово. В «Аврорі» я й до чемпіонату світу був на провідних ролях, намагаюся виконувати лідерські функції й тепер. Просто планку вимог до себе підіймаю.

– У вас були пропозиції з закордонних клубів?
– Так, були тепер і до того. Але мені не хочеться перейти заради того, щоб перейти. Якщо переходити, то для того, щоб продовжувати прогресувати як гравець. По-перше, в мене контракт з «Авророю». По-друге, жодна з пропозицій не була привабливою аж настільки, щоб мені кортіло перейти. Звісно, в майбутньому пограти в сильному європейському чемпіонаті хочеться. Але нехай спершу надійде достойна пропозиція, нехай почнуться перемовини на рівні керівництва клубів. Поки концентруюся на «Аврорі» і на національній збірній.

– Який чемпіонат вам імпонує найбільше?
– Іспанський. Тут інших варіантів бути не може. 

– Зізнайтеся, при перегляді телетрансляцій віддаєте перевагу футболу чи футзалу?
– Футзалу, звісно. Це вже професійна зацікавленість. А з футболу переглядаю лише топ-матчі.

– А чим захоплюєтеся, окрім футзалу?
– Люблю пограти в карти. Також імпонує активний відпочинок, скажімо, граю в теніс. А коли відпустка, то волію поїхати додому, на Одещину і провести час з рідними.

– Наразі «Аврора» лідирує в чемпіонаті України, не зазнавши жодної поразки. Націлюєтеся на здобуття першого в історії чемпіонства?
– Будемо старатися. Все залежить лише від нас. У нашому чемпіонаті зараз багато справді сильних команд, кожна може бути небезпечною і відібрати очки. Треба бути постійно сконцентрованими. Хоча, звісно, головні топи – то «ХІТ». Вони чинні чемпіони, в їх складі найбільше збірників, вони виступають у Лізі чемпіонів. Взагалі, вважаю, що футзал у нас почав по-справжньому розвиватися лише нещодавно. Сподіваюся, настануть часи, коли наш вид спорту буде популярним на рівні з футболом. Показово, що навіть у час війни на матчі чемпіонату України з футзалу приходить дуже багато людей. Це ж не просто так.

– Про що найбільше мрієте в спорті?
– Спорт тим прекрасний, що в ньому немає максимуму, завжди можна знаходити нові цілі, завдання і ніколи не зупинятися. Завжди знайдеться те, чого ти ще не досяг.

За матеріалами сайту Sport.ua
Фото: ФІФА