Сьогодні героєм нашої бесіди стала людина, яка зазвичай сама бере інтерв’ю. Це Володимир Лавський, пресаташе АФС і «Food Centre-СумДУ»

– Володимире, добрий день! Сьогодні ми поміняємося місцями, і питання будуть задавати тобі. Як часто доводилося взагалі давати інтерв’ю?
– Явно менше, ніж їх беру в середньому навіть за один сезон. З останніх згадую розмову з Артемом Терентьєвим, коли ми запустили сайт «Food Centre-СумДУ» і було оголошено про створення нового клубу.

– Давай почнемо з того, як взагалі сталося те, що ти почав цікавитися футзалом?
– У Сумах не цікавитися ним просто неможливо, тим більше людям, які тісно пов’язані зі спортом. Спочатку це були якісь думки та обговорення з хлопцями з «СумДУ» після тренувань. Зіграли в цьому велику роль і традиційні розбори ігор команди після матчів Першої ліги чемпіонату України. Сергій Пєсоцький вимагав (або наполегливо рекомендував) усім з другої команди також бути присутніми на цих заняттях, щоб вникати в саме поняття футзалу. За це я йому безмежно вдячний, хоча, зізнаюся, не завжди з задоволенням ходив на подібні двогодинні розбори польотів.

– Чи пам’ятаєш своє перше взяте інтерв’ю, ну і відповідно футзальну статтю?
– Ну, я б не назвав так голосно, статтею. Це був початок першого курсу, жовтень-листопад 2010 року. І ми точно з Дімою Шпірком отримали завдання від головного редактора студентської газети «Резонанс» написати про футзал. «СумДУ» після відходу великих спонсорів вже грав у Першій лізі, але, як і раніше, залишався топом в студентському футзалі. Плюс був ще свіжий успіх на чемпіонаті Європи серед студентів. Ось це і була така невелика бесіда з Сергієм Пєсоцьким про роботу клубу, «пірамідах успіху» і думок щодо майбутнього.

– Чия робота (з журналістів) була спочатку еталонною для тебе?
– Розумієш, я не скажу, щоб так багато вже читав про футзал тоді. По-перше, інформаційна складова була нижче нікуди, по-друге, її доступність. Масово сам почав вникати у футзальний інформаційний процес вже у 2014 році, коли став працювати у пресслужбі «СумДУ». Тоді багато було в новинку, важко доводилося спочатку з прямими трансляціями, тому що просто були проблеми в кадрах. Мало хто міг їх якісно зробити, або ж просили за це шалені суми. Доводилося багато в чому виїжджати на ентузіастах, друзях і друзях друзів. Самі шукали техніку, щось там робили. Напевно, добре, що тоді робили це не на ютубі, і цих записів не залишилося, люди хоч «не плюються» (посміхається). І тоді вже дуже багато консультаційно мені допомагав Олег Ланяк, пресаташе «Урагану» на той момент. Не скажу, що це був еталон, але це був рівень, до якого я прагнув. Плюс всеукраїнські журналісти, які писали і зараз пишуть про футзал – Артем Терентьєв і Андрій Гулій.

– Ти довго прожив в Сумах, ріс і розвивався тут як спортивний журналіст. Як вважаєш, футзал – спорт номер один в Сумах? Або до цього поки далеко?
– Все потрібно пізнавати і усвідомлювати в порівнянні. Футзал в Сумах точно на перших ролях, тому що ми бачимо його ефект, інформаційну складову. Багато в чому це як раз завдяки АФС. У той же час знову починає підніматися великий футбол, є професіональний баскетбол, гандбол і волейбол. Бо ми чуємо про них ми значно менше, ніж про футзал. Може, хтось не знає, що в Сумах одна з кращих команд з настільного тенісу в країні. Споконвічно тут розвинений той же біатлон, тільки його доступність поки залишає бажати кращого. Може бути, коли в Тростянці задумане доведуть до фінішу, то як раз біатлон і стане спортом №1 у регіоні. І це точно не буде погано. Не забуваємо, скільки легкоатлетів постійно виходить з області, Сумська область завжди в топі за якісними показниками в даному виді спорту. Та й один з двох центрів олімпійської підготовки теж знаходиться в Сумах. А є ж ще хокей на траві і не тільки. Скажу крамольну десь думку для більшості читачів цього інтерв’ю: добре, що футзалу в Сумах я відразу не віддам перше місце через безліч альтернатив.

– Ти також стояв біля витоків АФС, тоді ще Асоціації розвитку футзалу Сумщини. Чи довго роздумував над питанням роботи в АФС, і стала робота в АФС для тебе якимось кроком вперед у своєму розвитку?
– Міркував довго, тому що це також багато в чому волонтерство і неймовірні тимчасові та психологічні витрати. Якщо говорити про розвиток, то будь-яка робота, яку намагаєшся робити якісно, ​​це крок вперед. Хоча б у моральному плані.

– Чи було цікаво робити те, що до тебе ніхто не робив у Сумах? Ну, і одразу оціни ту свою роботу.
– Не можна сказати, що ніхто цього не робив. Це робили багато, але через брак часу це не було просто так оперативно. Головним завданням було просто підняти все це трохи на інший рівень, моментами це дуже добре виходило.

– Ще раз хочеться тобі подякувати за все зроблене для АФС, адже навіть зараз, хоч вже і менш активно, але допомагаєш Асоціації. Сподіваємося і на подальшу співпрацю.
– Дякую.

– Яку футзальну команду вважаєш найсильнішою і успішною у Сумах?
– Складно робити висновки по тих команд, які не бачив. Я не можу об’єктивно оцінювати, як там діяв «Автомар» або «Сумигаз», тому що, напевно, не бачив жодного їх матчу. Тоді максимум, що можна було подивитися, це домашні ігри «Шахтаря» на телеканалі «Україна». З тих, що я застав, напевно, це «СумДУ» часів перемоги в Першій лізі у 2011 році. Я цей сезон вже бачив, і тоді і гравці, і гра була дійсно на високому рівні.

– Збери, гіпотетично, збірну Сум ХХI століття. Скажімо, дві четвірки та два воротаря.
– Давай, постараюся тільки не прив’язуватися до позицій сильно, все ж у футзалі всі універсали. Одразу позначимо двох воротарів: це Олег Хавренко та Євген Змисля. Якщо з першим все ясно, то про другого скажу дуже суб’єктивно – просто подобається його гра. Два «стовпа» – Микола Білоцерківець та Артем Фаренюк, обидва збірники, тут, напевно, не буде ніяких питань. Ну, і ще шість – Максим Мисловскій, Андрій Бурдюг, Валерій Карацюба, Сергій Ткаченко, Віталій Колесник і Віталій Дзюба, якщо його можна вважати сумським. За накопичувальною системою проситься додати сюди і Євгена Петракова, шкода, що за межами Сум його ми толком і не бачили.

– Чи буде сумська команда коли-небудь в медалях Екстра-ліги?
– Тут не вгадаєш, сподіваюся, це вийде у «Food Centre-СумДУ». Суть навіть не в тому, що я тут працюю і всіх добре знаю. Хочеться, щоб старання у всіх сенсах Ігоря Черненка не пройшли дарма. Років п’ять тому в компанії ми з Дмитром Ігумновим вже «збирали» на папері подібну компанію з сумських, яка змогла б у Вищій лізі боротися за високі місця. І вже тоді, якщо робити ставку на місцевих, вона не виглядала претендентом на нагороди. А за ці п’ять років більшість з них не стали сильнішими, а заміни практично немає, якщо дивитися на молодь. Своїми боротися за медалі в найближчі роки – дуже складно. Але робити ставку на сумський «кістяк» з точковим посиленням – реально. Але для цього потрібно, як мінімум, повернути в Суми всіх своїх, що виглядає вельми проблематично.

– Скільки років ти вже являєшся пресаташе в командах «СумДУ» ну і «Food Centre-СумДУ» відповідно?
– Шість років, з невеликими паузами.

– Чи були пропозиції попрацювати від інших команд?
– Я б не став говорити про конкретні пропозиції, скоріше, це було на хі-хі та ха-ха, аби не мовчки. Була свого часу пропозиція від АФУ, але якось теж не зрослося.

– Чому, як ти вважаєш, роботі пресслужби в клубах відводять чи не останнє місце, а в деяких командах їх просто взагалі немає?
– Відповідь дуже проста: пресслужби медалей не виграють. Пресаташе не забиває важливих м’ячів і ніяк не впливає на результат. Багато керівників не розуміють важливості інформації, тим більше, в наш час. Мені здається, потрібен один кейс, який би змінив усе. На пальцях пояснюю: приходить одна людина і каже президенту, що прочитав в Інтернеті, як команда добре грає, а гроші зайвими не бувають. І поклав би на стіл мільйон на сезон. Тоді пресслужба з’явилася б у кожної дворової команди.

– Роботу пресслужби ФК «СумДУ», яку ти очолював, кілька років тому була відзначена АФУ, як найкраща в Україні. Роботу пресслужби якої з команд вважаєш найкращою в цьому році?
– Трохи не так все було. Вона не стала кращою, просто перемогла в одній з номінацій. Та й неправильно говорити, що я її весь час очолював. Багато ми працювали разом з Олександром Єлкановим, і там не було розподілів, хто з нас головніший. Просто ми робили якісно той фронт роботи, який вміємо краще. Він все з графікою, я коментував, займався трансляцією, а сайт заповнювали разом. Хоча його частина у заповненні також була більше. Зараз краще за всіх працює «Ураган», тут навіть сперечатися нема про що.

– Чи часто хочеться, сказати, ну і в твоєму випадку написати, то, чого писати не варто?
– Треба це знати, де і кому говорити просто. Люди всі різні, деякі і жарт можуть сприйняти, як серйозну образу.

– Відкритий лист до керівництва «Сокола» не з цього випадку?
– Відкритий лист до «Сокола» і було відкритим, тому що накипіло в той момент. Повинна ж бути якась межа поваги один до одного. Ми ж все в одному котлі варимося. Мені здається, керівництво «Сокола» переходить межі, а АФУ на це ніяк не реагує. Візьму два приклади: це образливі висловлювання на адресу Олени Хомич після одного з матчів і образи Андрія Федюка. Знаєш, по-різному можна ставитися до роботи арбітра, але це не привід переходити на особистості, писати щось про зовнішні дані. У випадку Андрія Федюка просто встав на бік заслуженої людини в українському футзалі. Це не проблема Андрія, що у нього хороший контракт. Навпаки, він його заслужив роками роботи та успішної кар’єри. Називати таких людей «заробітчанами» – так собі логіка. Футзал – це також бізнес. Ніхто ж не приходить у крамницю з гривнею і з бажанням купити хліба, а в разі відмови каже, що продавець або власник магазину – «заробітчанин». Це звичайні ринкові умови.

– Вже, напевно, всі висловилися з приводу непотрапляння нашої збірної до фінальної частини чемпіонату світу. Твоя думка, це провал, закономірність чи просто сьогоднішній рівень нашого футзалу?
– Це сьогоднішній рівень футзалу. Треба прийняти за даність, що Україна – не топ-збірна в світовому футзалі. Очікування високі, а результат – ви самі бачите. Але я б не став вішати всіх собак на Косенка, як це багато хто робить. Всі продовжують жити за принципом: перемагає команда, програє – тренер. З таким підходом важко затримається жоден тренер, йому все одно доведеться сидіти і вислуховувати гидоти про себе. І одразу порадники починаються: а ви лише чотири дні тренувалися, а того й того не викликали. І це найгірше. Адже гравці зібрані кращі, що є на даний момент. І не можна ж говорити, що результат не по грі. Просто наші кращі зараз гірше кращих сербських, наприклад. От і все.

– У контексті продовження теми, як тоді оцінюєш рівень футзалу в Україні?
– Він падає з кожним роком, на жаль. Якщо хороші гравці змушені їхати грати в Польщу-Білорусь, то це багато про що говорить.

– Де можуть бути точки зростання? За рахунок чого повинна бути популяризація цього виду спорту в країні?
– Давай візьмемо на прикладі Сум. Всі сумські команди продовжують пожинати плоди студентського футзалу. І так вже років 15. Майже всі місцеві гравці, які зараз у «Вишці», в Першій / Другій лігах України грають – всі пройшли школу або СумДУ, або СумДПУ. І за рахунок цього можуть грати на хорошому рівні з командами з інших міст. Не було б у вузах футзалу – рівень би впав одразу. Суми досі пожинають плоди студентського футзалу. Друге – це хороші зали, точніше, їх відсутність у багатьох містах. Ну, і третє – бізнес і його бажання вкладати фінанси у футзал. Я не хочу кричати про владу, яка нічого не робить. Командний спорт високих досягнень не може бути державним. Допомога і підтримка держави повинна бути тільки на дитячо-юнацькому рівні, і ось тут можна говорити, що система в принципі не допрацьовує. Футзальних шкіл же майже немає! А йдуть грати у футзал ті, хто розуміє, що нема чого ловити в футболі.

– У зв’язку з усіма відомими подіями, як вважаєш, чи варто закінчувати сезон у FAVBET Екстра-лізі?
– Важливіше, мені здається, скоріше прийняти рішення, чи продовжувати чи ні. Найгірше – очікування. Клуби не можуть ні тренуватися зараз, ні толком у відпустку піти, і це головна проблема. Інша справа, як бути з місцями. Навряд чи «Продексіму» потрібна така перемога, тим більше, прийшов новий тренер, якому явно цікаво в бойових умовах перевірити тих гравців, що є у складі.

– Ти зараз повернувся у Чернігів. Розкажи, чим зараз взагалі займаєшся?
– Зараз спорт «стоїть», співпрацюю як журналіст з одним всеукраїнським суспільно-політичним виданням.

– У Чернігові вже зараз є «Десна», яка успішно виступає в Прем’єр-лізі. А чи можливе відродження футзалу в місті? Адже багато хто вже і не пам’ятає, що Чернігів колись мав свою команду у Вищій лізі і з футзалу.
– Щоб команда хорошого рівня відродилася, то потрібна людина, яка буде закохана в цей спорт по вуха. Бажано, щоб у нєї ще були гроші та амбіції. Поки ж такої людини, ймовірно, немає. Світ футзальний тісний, іноді доводиться спілкуватися про ситуацію з міським футзалом з іншими людьми. Що найцікавіше, на рівні міста постійно пропонують командам взяти участь десь вище, спробувати себе. Але нікому це не цікаво. Про що говорити, якщо тут навіть трансляцій матчів чемпіонату міста немає, наскільки я знаю. Командам це не цікаво, а як їх змусиш?

– Ну, і наостанок, чого побажаєш усім любителям футзалу в Україні?
– Поки здоров’я і стабільності в житті. Про все інше будемо думати, коли коронавірус відступить.

За матеріалами офіційного сайту Асоціації футзалу Сумщини

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.