Український гравець білоруської «Столиці» Михайло Грицина розповів відомому футзальному журналісту та засновнику відеоблогу «SportTravellerUA» Володимирові Крупчуку про свої враження від Білорусі, місцевого чемпіонату та поділився думками про збірну України.

«Вірус у Білорусі є»

– Яка ситуація із карантином у Білорусі, це одна з таких найбезпечніших країн у новинах, але ж як там насправді?
– Насправді карантин тут не відчувається, люди більше самі організовуються. У Білорусі (Мінську) офіційно його ж не оголошували. Місцеві мешканці ходять у масках, на кожному кроці антисептики, все, як має бути. Але, повторююсь держава не оголошувала карантину. Спортивні споруди почали закривати зали, тому й розпочалася проблема з чемпіонатом.

– А насправді реально так є, чи це просто влада нічого не говорить за вірус?
– Вірус  є. Спілкуюся тут зі знайомими лікарями й вони також кажуть, що проблема є, масштаби приблизно такі ж, як в Україні (близько 3000 хворих). Тому, вірус у Білорусі є й, як і в Україні, є достатня кількість інфікованих. Тим не менш, кафе працюють, парки відчинені, люди гуляють.

«Столиця» тренується у звичному режимі»

– Чемпіонат Білорусі зупинили перед плей-оф до 24 квітня, але офіційної інформації, з якої причини це зробили, нема.
– Місцева федерація на своєму засіданні прийняла рішення призупинити чемпіонат, офіційної причини нема. Нам на тренуванні сказали, що плей-оф відкладається. Виходить, що тиждень ми взагалі мали відпустку. Кожен займався за індивідуальною програмою.

Сьогодні (14 квітня – авт.) у нас було перше тренування, і там нас повідомили, що за тиждень буде нове засідання, і саме на ньому вирішать чи буде відновлено чемпіонат. Хоча, я думаю «карантин» буде продовжено, адже деякі команди не мають змоги тренуватися по причині відсутності залів.

– Давай поговоримо про «Столицю». Ви продовжуєте тренуватися, чи є поділ на групи, як це все відбувається?
– На вході в зал стоять антисептики, якими ми протираємо руки. А так команда тренується цілою групою, нема жодних обмежень окрім того, що у нашому залі тренуються лише «столичні» й гандбольна «Мінчанка». Ходять слухи, що можуть закрити й наш зал, але це ще не підтверджено.

– Розкажи про себе, у цьому сезоні ти вже мав дві травми, як зараз себе почуваєш?
– Пройшов тиждень часу, як я зняв гіпс після перелому, вчора, зокрема, був на УЗД, лікарі кажуть, що процес відновлення проходить нормально. Але навантажень робити не можна, навіть бігати, принаймн,і ще днів десять. Пробую їздити на велосипеді та рахую дні на календарі, коли можна буде приступити до повноцінних тренувань.

– Розкажи про свою гру у «Столиці», з ким ти граєш у четвірці?
– Переважно у другій четвірці з своїм братом, Тарасом Королишиним та з Ігорем Щербічем. Може тут грати з нами і Павло Роговик. Хоча, якщо хтось випадав з першої четвірки, то він міг грати вже там.

– Чого тобі не вистачає у «Столиці»?
– Хотів би ще підняти рівень професіоналізму як клубу: екіпіровка, харчування. Але, це лише моя захцянка.

– Що ти скажеш про Бето?
– Позитивна людина, може підтримати у будь-який час. Якщо є питання, то вирішує навісці. В ігровому плані – це масивний «стовп». Професіонал з великої букви. (До речі, тут Мишко міг би і пригадати, коли Бето грав за харківський «Локомотив», але то таке. – Прим. «5х5»)

– Що, на твою думку сталося в останньому матчі з «ВІТЕНом» (4:4 – авт.)?
– Не вистачило лави запасних. Багато людей грало на травмах. Саме через це не вдалося, у підсумку, перемогти. Хоча, моментів створили безліч. (Особливо на останніх хвилинах, коли мінчани пішли з п’ятим польовим. – Прим. «5х5»)

«У Мінську вже став своїм»

– Ти вже третій рік проживаєш у Мінську, як тобі у Білорусі?
– До переходу в «Столицю» я жодного разу не бував у цій країні, плюс знайомі говорили про СРСР, але, як виявилося все по-іншому. Якщо взяти конкретно Мінськ, то був здивований.

У місті чисто, є багато майданчиків для дітей. Звичайно, у перший рік ще було важко, адже не мав власного автомобіля, було важко десь вибратися з дитиною. Зараз вже став своїм, об’їздили все, що можна. 

– Повертаємося до чемпіонату Білорусі. Який цього року регламент, адже у минулі роки були свої нюанси?
– Спершу грають команди, які зайняли нижні місця, а потім до цих переможців долучається перша вісімка. 

«У збірну запрошував би «бульдогів»

– Болюча тема, мабуть, для тебе – збірна України. Чому тебе туди не викликають останнім часом?
– Є тренерський штаб, який підбирає гравців під свій малюнок гри. Я граю, а чи викличуть мене – це рішення Олександра Петровича.

– Чи спілкується Олександр Косенко з гравцями, яких не викликає у збірну?
– Ні. У збірній з тобою особливо ніхто не веде діалогу. Викликали, ти приїхав, дають завдання, і ти граєш.

– Ще коли ти був в «Енергії», були в тебе які-небудь претензії по грі від «коуча» збірної?
– Претензій не було. Навпаки, було у мене непорозуміння. Бувало – випускали, коли мій вихід вже нічого не вирішував, а бувало – ставили у важливих матчах, я добре відіграв, десь була надія вийти у наступному матчі з більш серйознішим суперником, а мені не довіряли.

– Ти дивився матчі національної збірної за вихід на ЧС-2020? Що можеш сказати про гру «синьо-жовтих»?
– Зі словенцями завжди важко грати, але, вважаю, що ми мали брати три очки. Не склалося. Варто зрозуміти, що прохідних збірних  нема, зараз всі навчилися оборонятися, і зламати захисні редути не так просто. Ніби є в нас хороші виконавці, створюємо моменти, але завершальна стадія хромає.

– Тобі не здалося, що зі сербами зіграли боязко, а вже у наступній грі з іспанцями показали себе?
– Саме перша гра зі сербами й стала провальною. Суперник повністю нас переграв: вони були напористі, нахабніші, билися за кожен м’яч. У діях «синьо-жовтих» відчувалася боязнь помилитися. З іспанцями ж зіграли вже, як вміємо.

– Твоя думка, чи достатньо чотирьох днів, аби підготувати головну команду до найважливіших ігор чотириріччя?
– Це не є критичний термін, за який можна підготувати команду, але все ж вважаю, що потрібно було би зібратися принаймні за сім днів до матчів плей-оф відбору на ЧС -2020. Особливих навантажень не треба було давати, а просто привести всіх у тонус, зігратися. Тим не менш, причина провалу не в тому. Люди були функціонально готовими, більше справа у психології.

– Кого би ти взяв у збірну?
– Я би зібрав футзалістів-«бульдогів» і футзалістів технічних. По прізвищах: Андрія Федюка, Романа Кордобу, Володимира Кардаша, Олександра Сухова, Дмитра Сорокіна, Ореста Боргуна та Руслана Шеремету. (Тут, можливо, можна було би додати ще і Максима Чеберяка – ось це дійсно «бульдог», який так просто нікому м’яч не віддасть. – Прим. «5х5»)

«Міг опинитися у «Продексімі»

– Знову ж таки, до «Столиці», зараз у тебе завершується контракт з цією командою, чи є пропозиції з інших клубів?
– Пропозиції є, але в конкретику вдаватися поки що не буду, навіть у тій же «Столиці» не все зрозуміло з майбутнім.

– Ти, коли був у Білорусі, то вже у перший рік вас з братом кликали у «Продексім». Навіть могло бути таке, що ви могли грати не разом. Чому цей перехід так і не відбувся?
– Перемовини велися, та й я грав мало. Перевага віддавалася бразильцям. Було навіть таке, що після однієї з ігор говорив з тренером на підвищених тонах. Це стало свого роду поштовхом, адже після цього я почав потрапляти до складу, майже у кожній грі забивав.

З «Продексіом» я вже був майже домовився (довго вів діалог з Ігорем Москвичовим, підписав меморандум), але надійшла краща пропозиція від білоруського клубу, і я вирішив залишитися у Мінську. Після цього деякий період часу було не по собі, телефонував навіть президенту херсонського клубу, вибачався. 

«Слідкую за чемпіонатом України»

– До переїзду в Білорусь ти виступав за львівську «Енергію». Порівняй ці клуби.
– Якщо брати тренера, то мені здається, що у Україні в наставників більш жорсткіші методи. А так тренерський підхід однаковий. Зараз усі стараються черпати щось цікаве з іноземних чемпіонатів і пробують розіграти щось подібне.

– Що ти думаєш про молодих футзалістів «Енергії», які грають вже або лише «стукаються» до «основи»?
– Треба працювати, перспективна молодь є. Той же Ярослав Квасній, Володимир Буньо. Так зараз можу загадати Віталія Ковальчука який, незважаючи на свій юний вік (ну, не зовсім юний вже – Віталій Ковальчук народився 1 січня 1994 року. – Прим. «5х5»), грає надто розкуто. Інколи здається, що треба зіграти якомога простіше.

– Ти зараз слідкуєш за матчами у чемпіонаті України?
– Не за всіма. Дивлюся за «Ураганом», ну, і звісно, що знаю всі результати.

– Порівняй рівень українського і білоруського чемпіонатів у цьому сезоні?
– В Україні ймовірність забрати очки аутсайдера у лідера більша, ніж у Білорусії, а загалом рівень лідерів приблизно однаковий.

«Балтійська ліга має майбутнє»

– Цього року «Столиця» бере участь у Балтійській лізі. Розкажи про ці змагання.
– У новоствореному турнірі беруть участь команди з Естонії, Росії, Білорусі, Литви. Ходять слухи, що хочуть залучити у ці змагання й представників інших країн. Рівень Балтійської ліги, звісно, що нижчий за ті ж чемпіонати України чи Білорусі. А так все подобається, хороша інформаційна політика. Єдине, що там зараз мало команд, і організатори шукають «вікна», враховуючи матчі всіх чемпіонатів. До організації взагалі питань нема: у роздягальні є все, що тобі потрібно, проживаємо в хороших готелях. Балтійська ліга має майбутнє.

– Як у цьому турнірі виступає Ваша команда?
– Поки що йдемо на другому місці в турнірній таблиці. Єдиної поразки зазнали від команди з Санкт-Петербурга у серії  пенальті. Після коронавірусу, який я сподіваюся, скоро завершиться, має відбутися фінальний етап. 

«Хокей мене не вразив»

– Яка система тобі подобається? Топ-6 чи плей-оф на виліт?
– Плей-оф на виліт. Вона мені більше подобається.

– Назви трійку гравців, з якими тобі на майданчику є або було найкомфортніше?
– Роман Кордоба, Микола Грицина і Віталій Танський.

– Чому Англію не видно у футзалі?
– Я теж не знаю, така футбольна країна, а її ніде не видно. Напевно футбол забрав всю любов. (Хоча насправді все було би бути інакше, якби свого часу у «Баку Юнайтед», який кілька разів ставав чемпіоном Англії, запрошував непоганих гравців з чемпіонату Іспанії та планував вихід до «Фіналу чотирьох» тоді ще Кубку УЄФА, не сталися фінансові проблеми. Зараз «Баку Юнайтед» відроджується, але коли ця команда знову заявить про себе на повний голос у Європі, невідомо. – Прим. «5х5»)

– Як ти сходив на хокей?
– Наш воротар Дмитро (Поляков. – Прим. «5х5») все знає про хокей. Ось він запросив мене на гру КХЛ: «Динамо» (Мінськ) – «Спартак» (Москва). Думав, буде, як в НХЛ, але особливого драйву не відчув.

– Чи хотів би ти пограти у топ-чемпіонаті?
– Звісно, це мрія. Таке навіть не обговорюється, проте туди потрапити дуже важко.

Володимир КРУПЧУК
Фото: МФК «Столиця» (Мінськ), НФК «Ураган» (Івано-Франківськ), Асоціація футзалу України

 

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.