Сергій НОВІКОВ: «Для мене жіночий футзал та спортивна журналістика об’єднались в один момент»

Ті фахівці та вболівальники, які вже довгий час слідкують за українським жіночим футзалом, мабуть, добре знають та пам’ятають Сергія Новікова – легендарного прес-аташе не менш легендарної «Біличанки». Він фактично першим почав висвітлювати вітчизняний жіночий футзал на дуже високому рівні. Завдяки його матеріалам чисельна вболівальницька аудиторія дізналась не тільки про «Біличанку», а і про жіночий футзал у цілому – як український, так і світовий. Тому, можна сказати сміливо, що Сергій Новіков відкрив Україні жіночий футзал. І вже після цього на чемпіонат України серед жіночих футзальних команд почали більше звертати увагу. Власне кажучи, про ті часи Сергій і розповів у ексклюзивному інтерв’ю футзальному порталу «5х5».

– Сергіє, з чого почалося Ваше захоплення спортивною журналістикою та жіночим футзалом?
– Ви знаєте, можна сказати, що ці два поняття об’єдналися майже в один момент. Адже потрапивши у жіночий футзал, я одразу почав публікувати якісь маленькі замітки, а згодом вже і матеріали щодо цього виду спорту в Україні та світі. Авжеж, найбільше матеріалів виходило зв’язаних з активним життям жіночого футзального клубу «Біличанка». Саме у жовтні 2009 році в мене почалася нова спортивна сторінка життя. Велика за це вдячність Володимирові Васильовичу Колку, а також Аліні Горобець та Юлії Форсюк, які першими запропонували тренеру мою кандидатуру. 

– Чи пам’ятаєте Ви перший матч «Біличанки-НПУ», про який Ви написали матеріал?
– Першим матеріалом став пост про реконструкцію сайту (сміється). А якщо вже брати до уваги тематичні новини, то, певно, це були звіти про виступи наших юних футзалісток ДЮСШ зі змагань чемпіонату України. Ну, а далі вже почалися світові новини, звіти з матчів Вищої ліги, виступів національної жіночої збірної, і пішло-поїхало… Загалом, з того моменту на сайті було опубліковано трохи більше 2000 публікацій…

– Завдяки Вашим матеріалам на сайті Sport.ua про «Біличанку-НПУ» та український жіночий футзал дізналась велика аудиторія читачів. Що стимулювало Вас, коли Ви займались цією справою?
– На той момент цей портал одним з перших надав можливість вести свою колонку, що і стало певною рушійною силою до залучення читачів, які мало що знали про такий вид спорту. Певно, стимулом і став фактор, що була можливість донести людям, і головне – розкрити щось нове, адже, повторюсь – про жіночий футзал в Україні ну дуже важко було знайти якісь матеріали. І якщо це спонукало хоч одного читача згодом почати висвітлювати події у футзалі – це велика перемога. 

– Який матч «Біличанки-НПУ», на Вашу думку, був найкращим в історії клубу?
– Поглянувши на супернасичені на події роки у «Біличанці», тут важко виділити якийсь конкретний матч. За майже 25-річну історію цей колектив зіграв найбільшу кількість міжнародних матчів серед усіх українських клубів. А коли команда представляє цілу країну на змаганнях – це вже велика перемога для всіх. Клуб разом з ДЮСШ організували безліч турнірів та фестивалів, провели найдовший футзальний матч, який увійшов до Книги рекордів України, і ще брали участь у багатьох соціальних та всеукраїнських заходах. Тому, тут кожен матч був на вагу золота…

А отже, найкращий матч – це той, який приносить результат. Але скажу вам, що і програний поєдинок може принести команді більше користі для майбутніх звитяг. Тому, обирати не буду, але завірю, що з цією командою ми пережили багато чого! Саме б цього і побажав я кожному…

– Як ми вже говорили, Ви писали не тільки про «Біличанку-НПУ», а і тримали руку на пульсі всього вітчизняного жіночого футзалу, зокрема оприлюднювали результати матчів чемпіонату та Кубку України. Як Вам вдавалося дізнаватись про результати (до того ж, оперативно), коли у більшості команд фактично була відсутня налагоджена робота зі ЗМІ?
– Ви знаєте, ті, хто жив жіночим футзалом, зрозуміло, швидко стали прихильниками наших новин, адже Ви вдало підмітили, що новин зі стану інших клубів майже не було. Авжеж, допомагала злагоджена дія з секретарем, а згодом і головою Комітету жіночого футзалу Олександром Володимировичем Червоним, який тримав руку на пульсі з усіма представниками команд і володів інформацією щодо розвитку футзалу в країні. Тому, це дійсно було цікаве життя, і, можливо, зараз це не зрозуміло, як це можна не писати про матчі чемпіонату чи Кубка, а тоді це було, на жаль, реальністю, яку ми спільними зусиллями здвинули з місця. 

Будь-яка справа буде приносити результат тільки тоді, коли ти любиш те, що робиш! 

– До 2016 року «Біличанка-НПУ» була лідером українського жіночого футзалу. Але потім з’явився новий конкурент – «IMS-НУХТ». У той же час команда з Коцюбинського, яка встигла пережити чергову зміну поколінь, почала втрачати свої лідируючі позиції, а потім і взагалі зникла з футзальної мапи України. Як Ви переживали та сприймали ці моменти?
– У кожного спортивного клубу в певний час свого існування будуть і злети, і падіння, і це нормальний процес. На початку незалежної України лідерство утримувала полтавська «Ніка», згодом десятирічна слава перейшла до маленького колективу з Коцюбинського, який став також певним флагманом жіночого футзалу в Європі.  Хто стане наступником – час покаже. У «Біличанки» була своя історія, своя філософія, своя підготовка і виховання нового покоління.

Ні для кого не секрет, що саме вихованки «Біличанки» і роблять усю погоду в чемпіонаті, починаючи з 2016 року і по сьогодення, тому, казати, що така команда зникла – не можна. Вона присутня тепер по всій футзальній мапі України. Життя продовжується…

Авжеж, було сумно осмислювати, що історія переривається, але водночас для когось засяяла нова зірка на небі. Головне, щоб люди вміли цінувати те, що в них є!

– Окрім того, що Ви були прес-аташе «Біличанки-НПУ», Ви ще обіймали ідентичну посаду у жіночій збірній України. Які спогади у Вас залишились від тієї збірної?
– Так, це стало можливим за ініціативи Володимира Васильовича Колка, який у 2007 році вирішив відновити життя національної команди, яка не існувала десятиріччя (свій останні поєдинок головна команда зіграла у 1997 році). На громадських засадах ми і почали будувати нову історію збірної України. Для кожного спортсмена та тренера збірна – це щось особливе. Співаючи Гімн перед кожним матчем, ти розумієш, що ти захищаєш честь всієї держави. Це приємно і водночас важко, адже, особливо, після поразок ти отримуєш порцію негативу, яку маєш пережити, переварити, і з правильними висновками рухатися далі.

Та більш ніж за 35 поєдинків наш колектив і гравці зуміли побудувати команду, яку поважали не тільки у Європі, а й усьому світі: переможці та призери міжнародного турніру в Москві, учасники експериментальних чемпіонатів світу в Іспанії та Португалії, де посідали 5 та 6 місця, та безліч міжнародних матчів, які додавали ігрового досвіду та впевненості гравцям. 

– Чи могли би Ви порівняти ту збірну – з Мельничук, Форсюк, Горобець, Широкою у складі, з нинішньою – з Сагайдачною, Дударчук, Шульгою та Дубицькою?
– У кожній з цих команд був і буде свій лідер, свій капітан та певний результат. Приємно, що і в нинішньому складі присутні гравці, з якими мав змогу довго працювати як у клубі, так і у збірній Україні.

Порівнювати, певно, не правильно, адже для кожної епохи ці команди особливі. Єдине, що можу відмітити, що раніше, на мою думку, гравці виділялися своїми технічними даними, а зараз все переросло в тактичну площину. Але ж футзал не стоїть на місці, і треба слідувати новим тенденціям.

Бажаю збірній Україні тільки найкращого і подальших злетів і перемог!!!

– Минулого року відбувся «Фінал чотирьох» першого чемпіонату Європи серед жіночих збірних. Ця мрія залишилася нездійсненою для більшості представниць «золотого» складу нашої збірної. Як Ви вважаєте, якби жіночий Євро проводився тоді, коли більшість наших легендарних футзалісток ще грала, у нашої команди були би шанси стати чемпіоном Європи?
– Ви знаєте, у минулому «золотий» склад неодноразово грав і зі збірними Іспанії, Португалії та Росії. Як і в нас, так і у них, у складі були свої лідери, які з часом змінювалися. Я гадаю, що було б цікаве видовище, і нагороди Україна обов’язково виборола б!

Але я дуже радий, що нинішній склад, у якому також ще є гравці з «золотого» складу, мають таку можливість заявити про себе та про Україну на Євро вже офіційному!!! 

– Зараз у нашій збірній виступають вже нові талановиті виконавиці. Як Ви оцінюєте її потенціал?
– З деякими з цих талантів ми пережили не один десяток матчів. І найцікавіше, і найскладніше було працювати та спостерігати за ними, коли вони тільки формувалися як відважні спортсменки, яких наразі ми з Вами можемо вже називати сплав досвіду і таланту.

Зараз команду ведуть уперед гравці, яким по 25-26 років, а отже це самий активний у спорті період, який має ставити перед собою найвищі цілі та вижимати максимум з того, що вони вміють.

Ще раз повторюся – бажаю тільки успіху їм!!! 

– Ви зараз працюєте у Відділі жіночого футболу УАФ. Тому, ясна річ, маєте уявлення про деякі протиріччя, які виникають між жіночим футзалом та жіночим футболом. Зокрема, деякі талановиті дівчата, які могли би зарекомендувати себе у футзалі, переходять у футбол, бо там, на думку багатьох, більше перспектив. А футзал залишається без кадрової підпитки. Чому так відбувається, на Вашу думку?
– Ці протистояння були завжди, але я б не називав їх масштабними. Це більш певні поодинокі випадки. Так само є і футболістки, які наразі зайняли свою нішу у футзалі.

А от чути, що футзал залишається без кадрової підпитки – це дуже дивно. Адже проводяться дівочі змагання, змагання Першої ліги, де залучено дуже багато дівчат. Я знаю багато футзальних тренерів в Україні, які наполегливо тренують свої підопічних і перевагу віддають саме футзалу. Тому, гадаю це вже питання до керівників та представників клубів Вищої ліги, які, певно, не помічають талантів.

Велика проблема в тому, що зараз всі женуться тільки за медалями, а для цього їм потрібні гравці, які мають певний рівень. Тим самим, забуваючи про перспективну молодь. А вже незабаром може наступити і час «Ч», який може знизити рівень футзалу. Тому, можливо, жагу до перемог треба знизити і звернути увагу на дещо інше, не менш потрібне.   

Артем ТЕРЕНТЬЄВ, «5х5»