Юлія ТИТОВА: «Сила збірної України була у зіграності гравців та взаєморозумінні»

Капітан жіночої збірної України Юлія Титова – одна з небагатьох досвідчених футзалісток у складі «синьо-жовтих». Вона – одна з небагатьох, хто залишився з того складу збірної, який по праву можна вважати «золотим». Адже та збірна, у якій грали Юлія Титова, Аліна Горобець, Юлія Форсюк, Ірина Широка (Бавзенюк), Ірина Мельничук, Катерина Фесенко (Шеремет) у першій половині 2010-х років була однією з найсильніших у Європі та світі. Тому, недарма цю команду можна вважати однією з легенд українського футзалу. І саме про неї, ту команду-легенду, ми і поспілкувалися з Юлією Титовою.

– Юліє, ти вже багато років є капітаном національної жіночої збірної України. Але наразі хочеться поговорити про те покоління збірної, яке, на жаль, так і не стало «золотим», хоча мало всі шанси стати таким. Розкажи, будь ласка, про ту збірну України, яка була на початку 2010-х років.
– Як я в кількох інтерв’ю говорила, що на той час кістяк збірної України, в основному, складали гравці «Біличанки», і такі гравці, як Форсюк, Горобець, Бавзенюк (Широка), Мельничук були основними гравцями як у клубі, так і у збірній. Перевага була в тому, що вони всі були зіграні і розуміли одна одну. В цьому, напевно, і тренеру було легше, тому що він знав, хто як грає, і хто на що здатний. Тренером збірної був Володимир Володимирович Колок, і він же був тренером «Біличанки». 

– За іменами це була дуже серйозна збірна, в якій грали ти, а також згадані тобою Аліна Горобець, Юлія Форсюк, Ірина Мельничук, Ірина Бавзенюк (Широка) та багато інших відомих футзалісток. У чому була сила тієї збірної?
– Сила тієї збірної, в більшій мірі, була у зіграності гравців та розумінні один одного.

– На той момент у складі нашої збірної грала найкраща футзалістка світу за версією сайту futsalplanet.com – Аліна Горобець. Можна сказати, що цей факт підвищував статус нашої команди?
– Аліна Горобець була визнана найкращою футзалісткою світу в 2009 році, якщо не помиляюсь. Це був перший рік, коли ввели цю номінацію у світовому жіночому футзалі, і тоді всіх оцінювали по ігрових нарізках, серед всіх Аліна була кращою, і я дуже рада, що їй дали таку номінацію. В Україні це було вперше, і, звичайно, це надавало статусу збірної, що у нас є найкращий гравець світу. Тим більше, якщо хтось ще встиг побачити, як вона грала, я думаю, отримав велике задоволення, і, без сумніву, вона була одна з кращих як в Україні, так і у світі.

– Який, на твою думку, був найкращий матч тієї збірної України?
– Найкращий матч тієї збірної, я вважаю, був у Росії на турнірі 9 травня, у фіналі зі збірною Росії. Тоді ми виграли турнір, який проводився вперше в історії. Це була перша перемога збірної на турнірах взагалі.

– У той час, на жаль, не було офіційних турнірів серед жіночих збірних. Натомість, проводився неофіційний чемпіонат світу. Що ти можеш сказати про його рівень?
– Неофіційний чемпіонат світу, який проходив у 2012 році був організований на такому високому рівні, що можна було сміливо вважати офіційним. Рівень команд був високим, і для нашої збірної це було серйозне випробування та перевірка нашого рівня. У підсумковій таблиці ми посіли п’яте місце, і для нас це був дуже хороший результат. 

– Що тобі найбільше запам’яталося на цих неофіційних «мундіалях»?
– На цьому чемпіонаті запам’яталося практично все. починаючи з першої гри з Коста-Рікою, і закінчуючи матчем Малайзією, де ставили рекорди за забитими м’ячами. Ну, і, звісно, запам’ятався фінал між Іспанією і Португалією. Я вперше бачила стільки уболівальників і таку підтримку своїх збірних. Це складно описати словами, треба там бути присутнім.

– Як ти вважаєш, якби офіційний чемпіонат Європи серед жіночих збірних проводився вже тоді, то українська збірна була би серед реальних претендентів на медалі?
– Я думаю, що якби в той час чемпіонат Європи був уже офіційно, то ми б так само грали у фінальній частині, склад був хороший, як і гравці. 

– У нинішній збірній України, яка увійшла до четвірки кращих команд Європи на першому жіночому Євро, з того складу, який міг би стати по-справжньому «золотим», залишились лише ти і Юлія Форсюк. Чи можна сказати, що участь на Євро – це та заповітна мрія, яка нарешті збулася?
– До цього Євро дійшли я і Юля Форсюк, дуже б хотілося, щоб і інші дівчата з тієї збірної зіграли. Але доля вирішила по-іншому. Я дуже рада, що мені вдалося дочекатися офіційного чемпіонату Європи. Це була моя мрія, як і всіх дівчат, які хочуть потрапити у збірну та зіграти на високому рівні. Я вдячна долі, що випала мені така можливість. Я дуже щаслива була потрапити на фінальну частину Євро і бути частиною цього свята футзалу. 

– Зараз у збірної України пройшла зміна поколінь. Як ти вважаєш, які шанси у неї стати топ-командою?
– Зараз у збірній багато молодих гравців, є ті, які були ще тоді, коли ми грали, і вони підросли і грають нарівні з нами (досвідченими). Я рада, що у нас є дуже хороша молодь, яка наступає на п’яти. Зараз футзал швидко розвивається, в тому числі і команди. Я думаю, що наша збірна буде завжди боротися за високі місця як в світі, так і в Європі. Я вірю в нашу молодь і в нашу збірну.

Артем ТЕРЕНТЬЄВ, «5х5»