Сніжана ВОЛОВЕНКО: «Жеребкування півфіналу Євро подарувало нам шанс, і ми його не відпустили»

Національна жіноча збірна України з футзалу переписала історію. Наші дівчата в угорському Дебрецені вперше в історії стали володарками срібних нагород фінальної частини чемпіонату Європи. Одна з лідерок нашої команди Сніжана Воловенко поспілкувалася з журналістом Kamp-Sport. Наш дзвінок застав Сніжану у далекій Іспанії, куди вона перебралася після 24 лютого 2022 року транзитом через Угорщину. Про історичне Євро-2023, збірну України, чемпіонат світу серед жінок, іспанську кар’єру та кіокушинкай карате – у нашому інтерв’ю зі Сніжаною Воловенко.

– Сніжано, які у тебе враження від фінальної частини чемпіонату Європи? Срібні медалі збірної України – максимальний результат?
– Щодо результату, то непросто було грати з Угорщиною. Результат 2:1 у півфіналі нас влаштував, але могли зіграти краще. Якби реалізували усі моменти, рахунок був би іншим. Щодо Іспанії, то клас цієї команди на голову вищий, аніж у нашої. Щодо самої гри, то зіграли доволі непогано, не віддали гру суперницям просто так. Багато голів ми пропустили на власних індивідуальних помилках. Звичайно, жеребкування цього турніру пройшло на нашу користь. Воно подарувало нам шанс і ми не могли його відпустити. Нікого не здивую, якщо скажу, що суперник у півфіналі Іспанія чи Португалія, то було б набагато складніше.

– Чи є в Європі команди рівня Іспанії чи Португалії? Скажімо, італійки сильно їм поступаються, на твою думку?
– Італійки слабші за ці збірні. Вони були в групі в з Португалією, тому з групи не вийшли. З італійками нам було б грати легше.

– Повернемося до фіналу. Чи могла бути інша тактика на гру з іспанками?
– Якщо ви натякаєте на гру з п’ятим польовим гравцем, то грати в цю тактику з перших хвилин команда не готова. Це не варіант. Те, що запропонував тренер, було оптимальним рішенням. Відсиджуватися на своїй частині майданчика було неправильно. За самовіддачею, думаю, питань до нікого не буде.

– Які емоції були після матчу?
– Емоції зашкалювали. Радісні були емоції. Все-таки, на минулому Євро ми посіли третє місце, а через півроку – вже друге місце і срібні медалі. В кар’єрі такі медалі дуже ціняться. Наш тренер Олег Шайтанов розповів нам, що ми поки не розуміємо цього що зробили для своєї кар’єри та країни.

– Іспанок обіграти взагалі реально?
– Думаю, так. Наша команда – непогана. Багато дівчат досвідчених, можуть зіграти на досвіді. Для прикладу Анна Шульга – лідер команди, індивідуально сильний гравець, швидка. Щоб обіграти таку машину як Іспанія, потрібно, щоб збіглося багато факторів одночасно. Звичайно, різниця в класі виникає тому, що всі іспанки давно грають в сильному чемпіонаті.

– На Євро ти травмувала коліно. Наскільки травма виявилася серйозною?
– У матчі з іспанками був стик. Коліно різко почало боліти в середині. Матч вдалося дограти. По дорозі в аеропорт зрозуміла, що потрібне медичне втручання. Це рецидив старої травми. Зараз буду лікувати, наразі процедури.

– Зараз багато розмов про перший жіночий чемпіонат світу з футзалу. Що думаєш про це?
– Поки що інформації стовідсоткової немає, але чула, що він може бути влітку наступного року. Неофіційні чемпіонати світу уже проводили. Наші дівчата, які склали кістяк «Біличанки», теж туди їздили. На одному турнірі команда посіла 5-те місце, а на другому – 8-ме. Якщо зроблять офіційний чемпіонат світу, буде круто. Думаю, Україна туди відбереться.

– Сьогодні ти є гравцем іспанської команди «Атлетіко Навалькарнеро»…
– В основному, граю за другу команду, яка грає у регіональній лізі, однак кілька разів уже викликали грати за першу. Перша команда грає у Прімері. Там найсильніший чемпіонат у Європі. За першу команду вже зіграла два матчі у Кубку Королеви. У першій команді мені важче, оскільки виникають проблеми з іспанською мовою. У другій команді мені все легше.

– Мова – найбільша проблема в Іспанії?
– Мабуть, так. Щось розумію, в чомусь телефон допомагає. Допомагає з перекладом Надія Циба, завдяки якій я потрапила в Іспанію. Вона – професіональний гравець, воротарка. Саме вона найбільше посприяла в тому, що я приїхала в Іспанію. У «Атлетіко Навалькарнеро» вона є віце-президентом команди та діючим гравцем. В Іспанії вона вже давно. До приїзду в Іспанію я була в Угорщині, і саме Надія Циба мене переконала приїхати грати в Іспанію.

– Як проходить твій день в Іспанії?
– По-різному. Тренування часто ввечері. Маю час на прогулянки та відвідати друзів. У Мадриді, звичайно, була. Вже не дуже цікаво.

– До 24 лютого 2022 року ти грала за київський «Будстар»…
– Так, після повномасштабного вторгнення рашистів, щоб залишатися у спорті та бути у безпеці, потрібно було виїжджати. З Києва я поїхала до Угорщини, а звідки до Іспанії. В Угорщині, до слова, хотіли, щоб я залишилася, однак я прийняла рішення їхати до Іспанії. В Угорщині перебувала у команді «ДЕАК».

– Що скажеш про регіональну лігу Іспанії, де ти зараз виступаєш?
– Рівень хороший. В Іспанії навіть регіональний чемпіонат сильніший за рівнем, аніж чемпіонат України. Тут йде повноцінний розвиток жіночого футзалу. У нас кожного тижня офіційний матч. У чемпіонаті бере участь 14 команд. У футзал навчають усіх грати змалку. Тут все є для розвитку, рівень відношення зовсім інший.

– Як довго плануєш грати в Іспанії?
– Можливо ще сезон, але планую повернутися до України. Наразі не готова дати відповідь.

– Скільки українок зараз грає в Іспанії?
– Скажу за «збірниць» України. Шульга та Кислова грають у Прімері за команду «Торребланка» разом з легендарною Амандіньєю. Форсюк та Гриценко грають також у Прімері за один з найстаріших та титулованих жіночих футзальних клубів Іспанії – «Мостолес», який цьогоріч святкує 35-річчя. Наталія Митрофанська грає у Сегунді за «Депортіво». Скібіна грає у Прімері за «Ховентут».

– Свого часу у тебе в кар’єрі був вибір: або футзал, або футбол. Чому вибрала футзал?
– Дійсно, настав час, коли поєднувати те і те був не варіант, тому обрала футзал. Він мені «зайшов» більше.

– До 13-ти років ти займалася кіокушинкай карате. Які були твої успіхи у цьому виді спорту?
– Майже чорний пояс. Виступала на чемпіонаті України. Але важко було ходити на тренування з кіокушинкай карате та футзалу. Більше мене потягнуло на футзал. Спочатку рік грала з хлопцями, а потім склалася кар’єра вже у команді дівчат.

За матеріалами сайту Kamp–Sport
Фото: УЄФА

Підтримати футзальний портал «5х5» на «Патреоні»