Як ми вже повідомляли, легенда українського жіночого футзалу Юлія Титова нещодавно оголосила про завершення кар’єри у збірній України. Щоправда, лише у якості гравця, оскільки вона вже деякий час працює асистентом головного тренера жіночої збірної України з футзалу Олега Шайтанова. І, як у таких ситуаціях зазвичай прийнято казати, Юлія Титова завершила кар’єру гравця у збірній України з високо піднятою головою, зігравши у фіналі жіночого Євро-2023 проти збірної Іспанії. Нагадаємо, що на цьому Євро «синьо-жовті» здобули срібні медалі, і це наразі найвагоміше досягнення для українського жіночого футзалу. Про свої емоції від фіналу Євро-2023, кінець кар’єри у збірній, а також про кар’єру в італійському «Італкаве Реал Статте» Юлія Титова розповіла Українській службі Польського радіо. Текстову версію цього інтерв’ю ми пропонуємо Вашій увазі.

– Юліє, вітаємо тебе зі «сріблом» чемпіонату Європи. Які враження у тебе від цього результату?
– Це враження, коли ти з дитинства мрієш завоювати щось таке неймовірне, наприклад, перемогу на чемпіонаті Європи, або на чемпіонаті світу, але наразі його поки що немає. Натомість, є чемпіонат Європи, і друге місце на ньому – це дуже велике досягнення як для збірної, так і особисто для мене. Звичайно, це досягнення дуже робить щасливою – стільки років віддати цьому спорту та досягти цієї мети, якої я завжди хотіла. 

– Що можеш розповісти про фінальний матч проти Іспанії?
– У фінальному матчі проти Іспанії ми всі розуміли, що гратимемо проти чинного чемпіона Європи, дворазового чемпіона Європи, тому нам буде дуже важко. Звичайно, тренер нам сказав, щоб ми не хвилювались та грали у свою гру: «Насолоджуйтесь грою, бо це фінал, він може бути один раз у житті». Ми старались і намагались грати у свою гру, наскільки в нас вистачало сил, бо іспанки трохи майстерніші за нас. Віддали всі сили, які у нас були. Але, на жаль, поступились. Від себе скажу, що не соромно поступитися чемпіону Європи. Я вважаю, що для нас друге місце на чемпіонаті Європи – це дуже високий результат. Скажімо так – історичний.   

– В української збірної була серйозна підтримка як у Польщі під час матчів Основного раунду, так і під час «Фіналу чотирьох» в Угорщині. Наскільки вона відчувалася?
– Ми вважали, що в Угорщині буде мало наших вболівальників. Швидше за все, це будуть наші знайомі, які нам писали, що хочуть приїхати та підтримати. Але ми дуже здивувалися, коли там була паралімпійська збірна України з легкої атлетики. Нам дуже було приємно, тому що наших паралімпійців дуже добре було чути на весь зал, хоча угорських вболівальників було більше. Але вони дали нам таку підтримку, що ми відчули її, і це додало нам наснаги та бажання боротися і грати. І для нас це був ще один гравець на майданчику. Тому, це було дуже приємно і несподівано для нас. Це дуже класно.  

– Якщо згадувати і Основний раунд, і «Фінал чотирьох» жіночого Євро-2023, то який матч був найлегшим, а який – найскладнішим?
– Я не можу сказати, щоб якісь матчі були легшими за інші. Дивіться: на відбірковому етапі були такі команди, як Нідерланди, Хорватія, Польща. У півфіналі була Угорщина, і у фіналі – Іспанія. Збірні Нідерландів, Хорватії та Польщі – приблизно такого ж рівня, як і команда Угорщини. Тому, я не можу сказати, що нам у відборі було дуже легко. Ні, нам не було легко, незважаючи на те, що у Нідерландів ми виграли з рахунком 5:2, але мали дуже великі проблеми. якби ми не забили свої голи, то не знаю, як би склалася гра. У нідерландок було дуже багато моментів, у яких нас виручала наш воротар Вікторія Кислова. Було дуже складно. Так само – з Хорватією. Взагалі ми там програвали, але досягли свого результати. А з Польщею ми взагалі зіграли 1:1. Я пам’ятаю, що там вже майже не було сил, і для нас це була дуже складна гра. Ми теж програвали 0:1, але все-таки зрівняли рахунок, і гра так і закінчилася. З Угорщиною – теж програвали 0:1, але нам вдалося забити ці два голи, і цього було достатньо для того, щоб вийти у фінал. Тому, я не можу порівняти всі ці збірні. Вони десь на одному рівні, мають один стиль гри.    

– Чи можна порівняти емоції після минулорічного «бронзового» Євро та нинішнього «срібного»?
– Так, пройшов не такий довгий час. Скільки там – сім чи вісім місяців від минулого розіграшу фінальної частини Євро. Тоді взагалі була історична бронзова медаль. На першому Євро, у 2019 році, ми зайняли четверте місце. І ми тоді раділи тому, що грали у фінальній частині Євро. А той, хто вже вперше спробував, захоче ще вище піднятися. Тому, потім вже на другому Євро ми виграли бронзові медалі. Це були перші за майже двадцять років медалі чемпіонату Європи. Тому, була неймовірна радість, і ми були щасливі, що нам це вдалося. У новому ж розіграші ми вже більш раділи тому, що здобули друге місце. Але радіти довго не вийшло, тому що ми швидко після гри трохи пораділи на майданчику, повечеряли й поїхали в аеропорт та роз’їхались по своїх клубах, і нам не вдалося, як після минулого розіграшу, зібратися й посидіти трохи, посвяткувати та відчути ту атмосферу. Тому, ще не віриться, що ми зробили щось таке неймовірне для України, для нашої збірної, і взагалі для нашого жіночого футзалу. Так, ми були дуже раді, але у нас не було багато часу, щоб усе це осмислити. Пройде час, і ми це зрозуміємо, що ми переписали історію, тому що це неймовірне досягнення для України та нашого спорту, зокрема і футзалу. Я сподіваюсь, що ми все-таки зберемось, як закінчиться війна, і відсвяткуємо вже всією країною, всією збірною. Це буде найкращий варіант. І тоді вже повіриться, що ми записали себе в історію, і що це важливо для України.

– Напевно, під час війни такі здобутки – це мотиваційний чинник?
– Так, звичайно, тому що наші хлопці та дівчата боронять зараз нашу країну, їм потрібно якісь позитивні емоції дати, тому що ми розуміємо, що дуже складно зараз, і завдяки їм ми можемо грати і займатися улюбленою справою. Ми були зобов’язані підтримати їх у цьому.

– І вам це вдалося спільними зусиллями команди.
– Так, дякую. Ми дуже в них віримо, і хотілося б, щоб вони якщо не відпочили, то зрозуміли, що вони роблять це не дарма. Ми – тил, який завжди їх підтримає, і ми будемо робити все для того, щоб прославляти нашу країну. Такий у нас фронт роботи.   

– Після Євро-2022 фактично не було часу на відпочинок, оскільки вже восени були матчі Основного раунду. наскільки легко було перебудуватися, враховуючи той факт, що цього разу не було дворічного відбіркового циклу?
– Коли закінчилась фінальна частина Євро-2022, ми роз’їхались по клубах. Це було складно, тому що ми збиралися з різних країн, і тоді була перша гаряча фаза війни – минуло лише кілька місяців після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну, і тоді багато хто оперативно виїжджав до клубів інших країн. Тому, перед тим «Фіналом чотирьох» ми зібралися за місяць. І завдяки тим країнам, які допомогли нам організувати ці збори, нам тоді вдалося вдало виступити. Ми виклались фізично і морально дуже сильно. Психологічно було важко знову зайти у відбірковий цикл. Але нам вдалося, бо ми хотіли ще раз поїхати на фінальну частину чемпіонату Європи. Так, дуже було складно, можливо, десь фізично, тому що всі грали у клубах, у всіх йшли чемпіонати, і вони дуже насичені. Кожного тижня є ігри. У мене, наприклад, взагалі було по три-чотири гри на тиждень. Тому, Ви розумієте, в якому стані ми бути. Ми знаходились у тонусі, але десь фізично трохи були втомлені. Але це завдання для тренера, щоб усіх згуртувати. налаштувати і пройти цей відбірковий цикл та завершити його на першому місці, тому що до «Фіналу чотирьох» виходила лише одна команда з групи.

– Ти згадала збори перед Євро-2022. У яких країнах вони проводились?
– Спершу ми приїхали у Сан-Марино. Потім ми виїхали до італійської Болоньї. Ми там зіграли одну товариську гру зі збірною Італії. Потім у нас була ще гра з однією з команд Серії «А2». Після цього ми поїхали у Францію, на базу збірної Франції, де готуються збірні з великого футболу. Французи нам дали можливість готуватися на своїй базі, були дуже чудові умови. І потім вже приїхали до Португалії, за тиждень до Євро.

– Через кілька днів після фіналу жіночого Євро ти оголосила про завершення кар’єри у збірній України. Наскільки складним було це рішення для тебе?
– Офіційно про це було оголошено на сайті Асоціації футзалу України. А так – рішення було прийнято ще до фінальної частини. Я розмовляла з головним тренером збірної України Олегом Шайтановим та президентом Асоціації футзалу України Сергієм Владиком. Хотіла завершити кар’єру після здобуття бронзових медалей на Євро-2022. Але у нас сталося так, що деякі дівчата травмувалися перед відбором, тому я вирішила допомогти, тому що було дуже складно. У нас не так багато гравчинь, і не така лавка запасних, як у збірних Португалії чи Іспанії. Тому, я допомогла у відборі, і оскільки ми вийшли до фінальної частини, то чому б не зіграти там? Але я попередила, що цей фінал вже буде останній, тому що мені вже важко, насамперед, грати на клубному рівні. Тому, я для себе прийняла рішення ще до фінальної частини Євро-2023. Тренер знав, президент знав, тому це не було якоюсь новиною. Можливо, для вболівальників – так, але гравчині нашої команди та тренер вже розуміли, що це були мої останні ігри. І коли я вже повернулась у клуб, то написала нашому пресаташе, сказала, що вже можна виставляти новину про те, що я закінчую кар’єру у збірній як гравець. 

– Який з матчів у складі збірної України для тебе найбільш пам’ятний?
– Вони всі пам’ятні. Я завжди казала, що мені дуже подобається грати за збірну, тому що збірна – це команда, яка представляє нашу Україну. І всі, хто там грають, це є на той момент найкращі наші гравчині. Тому, всі матчі, які я грала за збірну, навіть товариські, дуже важливі. Не можуть бути якісь не важливі матчі, тому що це – збірна України, і ми представляємо свою країну. Завдяки товариським матчам ми готувалися до основних, офіційних поєдинків, які потім давали результат. Якийсь матч, можливо, буде невдалим, але потім наступний може бути дуже вдалим. Наприклад, матч за бронзові медалі минулого Євро. Ми програли з великим рахунком збірній Іспанії, і настрій у всієї команди був не дуже хороший. Але потрібно було відходити, бо через день у нас була вже інша гра, де була можливість виграти. Тому, потрібно було одразу вмикатись, і все. Один матч програли – засмутилися, і тут же – другий матч можемо виграти, і ми вже в історії. Тому, для мене всі матчі важливі.

– Який з дев’ятнадцятьох голів за збірну України запам’ятався тобі найбільше?
– Найбільше, як би це не звучало, запам’ятався гол у фінальній частині чемпіонату Європи у минулому році, але як особисто для мене, то це був чемпіонат світу у 2012 році у Португалії, і ми тоді грали першу гру з Коста-Рикою. Це був такий пробний чемпіонат світу (якщо уточнити, то неофіційний чемпіонат світу серед жінок. – А. Т.). Тоді я забила два голи, і ми виграли з рахунком 2:0, і ці голи за збірну мені дуже запам’ятались, тому що вони тоді були перші на такому рівні, бо це був чемпіонат світу. Так, він був пробний. але це все одно чемпіонат світу. І, звичайно, той гол, який я забила на Євро-2022 у матчі з Угорщиною. Тоді я забила перший гол, а потім з моєї передачі зробила Сніжана Воловенко. І ці голи принесли перемогу збірній та медалі для України – перші медалі в історії українського жіночого футзалу.  

– Ще з минулого року ти є асистентом головного тренера збірної України Олега Шайтанова. Ти вже звикла до таких своїх функцій?
– Я не можу сказати, що це якісь повноваження. які не виконувались до цього. Дуже багато років я була капітаном збірної, і мої повноваження практично залишались у такому форматі. Не можу сказати, що статус асистента головного тренера додав якоїсь роботи. Вона велась до цього, просто формально додалася ця функція асистента головного тренера. все як було, так і залишилось. 

– Після фіналу Євро ти вже повернулась у розташування свого клубу – «Італкаве Реал Статте». Розкажи, будь ласка, про те, як вшановували тебе перед матчем з «Тікі Така Франкавілла».
– Я приїхала, і у мене через день вже була гра. Перед самим виходом дівчата попросили мене, щоб я залишилась позаду, і я не розуміла, що коїться. Потім вони вийшли, і покликали мене. Коли я вийшла, мені поаплодували, і це було дуже приємно. Таким чином, вони мене привітали зі «сріблом» чемпіонату Європи. Привітали обидві команди, і це було дуже приємно. А вже потім почалась гра.

– Ти вже майже рік граєш в Італії. Вже адаптувалася до італійського жіночого футзалу?
– Я насправді знаходжусь в Італії вже трохи більше року. Так, я приїхала в Італію, коли ще не могла грати. Але ми, разом з Альоною Кирильчук, яка була зі мною, тренувалися з командою півроку. Так, я вже адаптувалась. Чемпіонат дуже сильний завдяки тому, що тут грають багато дівчат з Бразилії. Тут дуже багато легіонерів. це сильний чемпіонат, у якому мінімум п’ять команд претендують на чемпіонський титул. Мені подобається цей чемпіонат. Рівень високий. Звичайно, і тяжко тут, тому що дуже багато ігор. Якщо порівняти з українським чемпіонатом (беремо період до початку повномасштабної війни), то, наприклад, тут чотирнадцять команд. У нас в Україні якщо було шість або сім команд – це вже було добре. А бувало й таке, що і п’ять команд грали.  

– Які твої подальші плани як гравця і як тренера?
– Наразі у мене йде чемпіонат Італії. Остання гра у нас буде 30 квітня. А потім я планую повернутися додому. Але якщо казати про плани, то я не можу казати, тому що я хочу відпочити, бо дуже втомилася. Зі збірною у нас пауза, і я не знаю, коли у нас буде наступний збір. Поки що, мабуть, ніхто про це не може сказати, тому що всім потрібно трохи відпочити. Було витрачено багато емоційних та фізичних сил. Чемпіонат закінчиться – приїду додому, а далі вже буду вирішувати, що робити далі.

– І останнє питання. Серед слухачів Української служби Польського радіо є й ті вболівальники, які підтримували збірну України у Познані. Що ти хотіла би сказати нашим українським слухачам, які наразі проживають у Польщі?
– Дуже вдячна. У нас були збори у Познані. невеличке місто, яке знаходиться десь на кордоні з Німеччиною. Там є одна сім’я – жіночка з дитиною. Вони поїхали у Познань подалі від війни. І ця дитина, дівчинка, пішла у Познані грати у футбол. Вона грає у футбол з хлопцями. Вони приїздили на минулий «Фінал чотирьох» чемпіонату Європи, і вони приїхали на цей Євро. Мені було дуже приємно, що вони приїхали з Польщі. А також у Польщі дуже класні вболівальники та дуже класні люди, які завжди підтримають. Якщо якась допомога потрібна – це взагалі не проблема була. Тут нам дуже допомагали та вболівали. І ми їм дуже дякуємо за цю підтримку, і взагалі за підтримку України, за підтримку людей, які потребували допомоги. Це – безмежна вдячність. І як вони приймають, як вони піклуються – це заслуговує великої поваги. Коли діти дивляться і надихаються футзалом та хочуть потім бути як ми, то це дуже допомагає робити цю справу. та передавати свій досвід молодим гравчиням, які потім вже будуть так само передавати свій досвід іншому молодому поколінню.  

Артем ТЕРЕНТЬЄВ, «5х5»
Фото: ФК «Італкаве Реал Статте» (Італія)

Підтримати футзальний портал «5х5» на «Патреоні»

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.