Чи все так погано з кадрами в українському футзалі? Частина 1.

Від

10.04.2018

215

Чотири роки тому, коли я ще вів блог на порталі UA-Football, то іноді писав матеріали на кшталт такого, в якому йшла мова про майбутніх зірок іспанського футзалу. Що змінилося за ці чотири роки у долях тих тоді ще юних та перспективних хлопців? Деякі з них дійсно стали провідними гравцями у своїх командах. Такі футзалісти, як Елой Рохас, Адріан Ортего, Дані Сальдісе вже заявляють про себе на повний голос. Це хлопці 1994-95 р. н.

І одразу подивимось, хто з їх однолітків зараз грає у чемпіонаті України. Одразу згадуються Віталій Біров, Андрій Лисенко, Мар’ян Пелех, Юліан Горбатий, Виталий Дзюба… Ось бачите – воротар та стартова п’ятірка вже є. Можна ще згадати Дмитра Шеховцова та Сергія Малишка з «Титану», Романа Горпинича з «Кардинал-Рівне», Антона Лясковського, який починав сезон у «Енергії», ще одного «енергетика» Віталія Ковальчука, Олександра Гірку з «Урагану», Олександра Педяша, який грає за «ХІТ» та Владислава Щербаня з «Сокіла». Можна також згадати і наших легіонерів: Максима Літвінова, Віктора Кравцова та Ярослава Лебедя, які грають у чемпіонатах Білорусі, Кіпру та Росії відповідно.

Тобто, кадри теж є. І більшість з цих гравців свого часу грали за молодіжну збірну України. А дехто вже встиг зіграти за національну збірну та навіть відчути на собі, що таке чемпіонат Європи.

До чого я це веду? Та до того, що, в принципі, у нас є, кому замінити провідних гравців збірної, і зміна поколінь теоретично може пройти безболісно. Багато хто з цих хлопців 1994-95 р. н. у своїх клубах вже є провідними гравцями, а дехто – навіть є капітаном, як Дзюба. Скажу чесно: свого часу я вважав, що після того, як у нас вийшла ціла плеяда непоганих гравців 1991-93 р. н., особисто мені в якийсь момент здалося, що у нас є невеликий провал по 1994-95 р. н. Але зараз я можу проаналізувати причини таких думок.

По-перше – гравці 1991-93 р. н. фактично одразу увірвались у дорослий футзал, і, можливо, ми десь почали забувати, що підростають і молодші гравці.

По-друге – на той момент гравців 1994-95 р. н. насправді було обмаль – хіба що у «ЛТК» їх починали підпускати до «основи». Хоча про Кравцова та Педяша я знав ще у 2010 році (Євген Сірий та Сергій Крикун не дадуть збрехати!). Більшість зі згаданих мною гравців тоді переважно грала у других командах своїх клубів або ж набивала собі синці у Першій лізі. Тому, ми про них і мало знали.

По-третє – є така думка, що якби не війна на Сході України, і клуби Екстра-ліги не почали омолоджувати свої склади, то, можливо, ми би і не побачили такої кількості гравців 1994-95 р. н. в Екстра-лізі. Тому що у наших команд переважно у пріоритеті був, є і буде результат. Але, як ми бачимо, деякі з зазначених мною футзалістів вже виправдовують довіру тренерів та приносять результат.

З цього я роблю висновок: не все так погано у нашому футзалі, як могло би здаватись на перший погляд. Тепер нам треба дивитись далі. А що у нас далі? Поступово відвойовують свої позиції у дорослому футзалі гравці 1996-97 р. н., серед яких я відзначу Олександра Сухова, Максима Чеберяка, Олександра Карбулу з «ІнБев/НПУ», Іллю Бакінського з «Продексіму», Василя Кефу, Миколу Микитюка, Андрія Цілика, Тараса Левандівського, Дениса Зеленкевича з «Урагану», Романа Горбатого з «Візи-Вторми», Олега Легендзевича та Віталія Радевича з «Енергії», Дмитра Бутова, Андрія Теряєва та Дениса Соцького з одеського «Епіцентру К Авангарду», Віталія Дубича з «АРПИ Запоріжжя», Владислава Ященка з «Титану», Микиту Сітнера з «СумДУ», а також Олександра Пархоменка з «Мовістар Інтеру». А ще свого часу з цієї когорти про себе заявляли Євген Клевак та Андрій Ардашников, які зараз грають на аматорському рівні. Хоча серед своїх однолітків у чемпіонаті УДЮФЛ вони свого часу були одними з кращих. Також неможливо не згадати про Іллю Петрова, який свого часу мав хорошу перспективу та був «на олівці» в «ЛТК», а також про Данила Абакшина, який нещодавно привів «Viva Cup» до перемоги у Всеукраїнському фіналі Аматорської футзальної ліги України. На жаль, поки що з поля зору випали брати Воронцови – Владислав та Ростислав. Але маю надію, що ми про цих двох вихованців харківського «Локомотива» почуємо у майбутньому сезоні. Так само як і про Дмитра Ментянника, який ще нещодавно грав у «Титані». Одним словом, я вважаю, що за потенціалом покоління 1996-97 р. н. – одне з найсильніших в українському футзалі. Тільки йому зараз вже треба побільше довіряти, і на виході ми зможемо отримати дуже перспективну «банду».

Чого, на жаль, не можу сказати про покоління 1998-99 р. н. На це є багато причин. Перша з них – багато потенціалу цього покоління залишилось на окупованій території. Друга – як на мене, на певному етапі у нас стали приділяти мало уваги саме цьому поколінню. Це, в першу чергу, пов’язано з тим, що на той час в УДЮФЛ змінилась влада, і це, на жаль, призвело до сумних наслідків. Тільки останнім часом представники цього покоління почали заявляти про себе. Хоча їх, на жаль, зараз не так багато, як хотілося б. Про причини я вже написав. Тому, наразі можна згадати хіба що Артема Мороховця з «ІнБев/НПУ», Богдана Паламарчука та Данила Параконного з «СумДУ», Павла Пучку з «Титану», Назарія Войтовича з «Енергії», Вадима Кота, Богдана Чеха та Богдана Кручека з «Сокола». У цьому контексті також можна згадати про Олега Виставного, який у минулому сезону залучався до основного складу «Локомотива». Однак, у цьому сезоні ми його, на жаль, не бачили. Також не будемо забувати, що в цій віковій категорії у нас є свій легіонер – Руслан Слободянюк, який грає в Іспанії. Можна сказати, що це – все, але не все. Я сподіваюсь, що вже у наступному сезоні у складі харківської «Кобри» під керівництвом Василя Симонова заграють новими барвами такі гравці, як Микита Довбня, Павло Скубченко, Віталій Скляров, Станислав Іващенко та Володимир Нефьодов, у перспективу яких особисто я дуже вірю. Також хочеться вірити, що знайде своє місце у дорослому футзалі і Олександр Сирицький – голкіпер, безумовно, талановитий, але поки що він не знайшов команду, яка цілком реально могла би стати для нього своєю. І тоді можна буде казати, що ми все-таки впоралися з провалом, який у нас виник у віковій категорії 1998-99 р. н.